+10 Київ
День захисників і захисниць у цьому році наповнено особливим змістом України. Десь на рівні і цивільного, і військового прийшло усвідомлення: "Не питай, що країна може зробити для тебе, а що ти можеш зробити для своєї країни".
Досить пафосні слова однієї з найвідоміших промов Д.Ф. Кеннеді лунали неправдоподібно до моменту, коли українці усвідомили, що власна держава є запорукою гарантій і прав громадян, умовою для виживання та самозбереження. Її нам не дав і не подарував хтось, а за неї борються, воюють, вболівають та пишаються безвідносно до імені президента чи керівника уряду.
Це стає справді цінністю і для тих, хто вчора був поза політикою. За це наші захисники платять найдорожчу ціну у найскрутніші часи.
Без ЗСУ ми не мали б нічого. Це позитивно впливає і на самооцінку українця, зменшує вплив 100-річної колоніальної пропаганди про меншовартість. Усі політичні та дипломатичні процеси рухають на нашу користь завдяки їхнім беззастережно героїчним та самовідданим вчинкам.
Іноді стрічка новин друзів схожа на стрічку некрологів, які ще пару годин тому робили заклики донатити на військо чи гуманітарні потреби.
Дуже боляче згадувати усмішки знайомих та їхні красиві, світлі обличчя, які тепер лише на спогадах. Але щире піднесення викликає й кожен пост з українським прапором у громаді, яка звільнена від окупантів. Ми завжди пам'ятатимемо про ціну.
Чи повинні ми бути вдячними? Безумовно. Хоча ця вдячність уже зараз має трансформуватися у програми реабілітації, соціалізації, зростання військових. На їхніх плечах стоїмо ми всі. Кожна чашка кави, випита у кав'ярні Києва, – це їхня заслуга і маленька перемога.
Наші ЗСУ змінили ставлення світу до нас усіх. Сильні. Сміливі. Стійкі. Непереможні. Борються за власні законні права та свободи.
Дякуємо.
Джерело: Aivazovska Olga / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
