+11 Київ
"Пласт" прийняв заяву, що відмовляється від ідеї державного фінансування.
Як на мене, абсолютно правильна заява. Тільки цю заяву слід було приймати ще тоді, коли був прийнятий цей закон про виняткове державне фінансування "Пласту" (вірніше, навіть у процесі подання законопроєкту). І відмовлятися відразу.
На жаль, багато з моїх колег і товаришів навіть не зрозуміли, що за їхнім щирим бажанням допомогти в розвитку "Пласту" вони б убили організацію. Одержавлення громадських організацій – це спадщина СРСР. І психології СРСР – бажання бути "обраними", перебувати в офіційно виграшному статусі.
І ніякий винятковий державний статус не допоміг радянському комсомолу від саморуйнації. І сумний приклад Спілки письменників уже України – для всіх нас таки приклад...
За винятковим державним статусом і держфінансуванням часто втрачаються ідейні люди, і, навпаки, набігають шахраї (а шахраї можуть бути і з патріотичною фразеологією). І навіть розмови й вимоги виняткового держфінансування вже шкодили "Пласту".
У нові часи слід вчитися шукати нових можливостей для фінансування. Тим більше, хто-хто, а "Пласт", на відміну від інших, завжди це вмів і може показувати решті приклад фандрайзингу.
Усе вищенаведене не заперечує того факту, що держава має опікуватися як патріотичним вихованням молоді та юнацтва (на чому спеціалізується "Пласт"), так і здоровим способом життя молоді та юнацтва (знову-таки, на чому спеціалізується "Пласт"). І, відповідно, проєкти "Пласту" (серед інших дитячих, молодіжних організацій) знайшли б належну підтримку від держави.
Щодо історичної ролі "Пласту", то вона важлива в історії виборювання української держави. Тож абсолютно справедливо було б до ювілею цієї організації випустити постанову ВР (не закон), яка б була визнанням цієї ролі.
Учимося жити не як "обрані", а як рівні серед рівних, пані та панове
Джерело: Олександр Доній / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
