+16 Київ
Три погляди на посткримський розвиток російської економіки.
П'ятирічна річниця кримських подій – гарний привід ретроспективно оцінити, чим були минулі п'ять років для російської економіки. Причому оцінити не з погляду того, скільки коштував Крим або санкції, а загалом – як економіка змінилася за п'ять років у нових умовах.
Якщо розглядати різні групи економічних показників окремо, то картини, які ми побачимо, разюче відрізнятимуться одна від одної.
1. Якщо аналізувати монетарну сферу, державні фінанси, то ми побачимо якесь неймовірне процвітання.
Золотовалютні резерви скоротилися 2015 року до $350 млрд, до березня 2019-го повернулися рівно на той самий рівень, на якому були в березні 2014-го, – $482 млрд. За той самий період зовнішній борг країни, включно з корпоративним, скоротився на 38% – із $729 млрд до $453 млрд. Російські золотовалютні резерви перевищили зовнішній борг уперше за всю історію країни, про що не забув сказати президент у своєму посланні.
Бюджет, який зводився з дефіцитом 0,8% ВВП у 2013 році за середньорічної ціни нафти $107 за барель без будь-яких санкцій, у 2018-му був зведений із профіцитом 2,7% ВВП за середньорічної ціні нафти $70 і санкційного тиску. Середньорічна ціна нафти, необхідна для того, щоб бюджет зводився без дефіциту, із 2013-го до 2018 року знизилася удвічі.
Окремо слід звернути увагу на обсяг видатків на оборону. У 2013-му він становив 3,4% ВВП, у 2016-му перевищував 5% ВВП, а до 2018-го знову знизився до 2,8% ВВП. Тобто витрати на оборону вийшли на рівні, нижчі від докримських показників, і жодної гонки озброєнь, якої багато хто побоювався, фактично не відбулося. І все це на тлі зниження в півтора раза із 2013 року інфляції та підвищення стійкості банківської системи.
Зрозуміло, цього добробуту бюджету було досягнуто завдяки непопулярним заходам на кшталт підвищення пенсійного віку та ставки ПДВ, однак сам факт зростання стійкості державних фінансів заперечувати неможливо. До того ж я не зміг знайти у світі жодної іншої країни, якій за останні п'ять років удалося так суттєво поліпшити стан бюджетної та монетарної сфери.
2. Абсолютно протилежну, катастрофічну картину малюють дані про особисті доходи і споживання громадян.
Реальні наявні доходи населення (з усіма поправками на інфляцію) скоротилися за п'ять посткримських років майже на 11%, а в доларах – так і зовсім на 40%. Кількість людей, що живуть за межею бідності, збільшилася на третину (або на 5 млн осіб). З огляду на абсолютні показники споживання, то більшість із них демонструє ще гіршу динаміку. Наприклад, у 2013-му було продано 2,8 млн нових автомобілів, а у 2018-му – лише 1,8 млн (у 2015–2017 роках ще менше).
За масштабами падіння доходів населення упродовж останніх п'ятьох років Росія також опиняється серед світових "лідерів". Нічого такого в Росії не було помітно з першої половини 1990-х років.
3. У третю, застійну, картину складаються дані про загальний стан економіки.
У номінальних доларах ВВП за п'ять років скоротився більше ніж на 30%. У реальному вираженні (якщо вірити Росстату) зріс приблизно на 2% проти 15,2% за той самий період у середньому по світу. Доходи від підприємницької діяльності – на найнижчих значеннях за всю історію спостережень. Прямі іноземні інвестиції приходять у країну в удвічі менших обсягах, ніж це було 2013-го, і втричі менших, ніж 2008-го. Сировинна структура експорту зберігається, еміграція кваліфікованих кадрів збільшилася удвічі-втричі порівняно з докримськими значеннями.
Тобто не можна сказати, що в економіці відбувається щось катастрофічне, однак вона практично не зростає, накопичуючи відставання від середньосвітових показників, а більшість структурних проблем водночас не вирішуються чи навіть наростають. Цей застійний стан є досить стабільним. Величезні державні резерви укупі з низьким рівнем заборгованості в економіці дають змогу суттєво пом'якшити будь-які зовнішні шоки.
Водночас санкції та політичні ризики ускладнюють прямі іноземні інвестиції й передання технологій. Країна виключається з міжнародної кооперації і глобальних ланцюжків створення доданої вартості. У таких умовах хоч якесь суттєве довгострокове зростання економіки неможливе.
У найближчій перспективі на нас чекає певна стагнація. Водночас держава, неабияк налякана санкційним тиском і навчена гірким досвідом попередніх нафтових шоків, найімовірніше, переживе цю стагнацію порівняно вдало. А ось шанси населення повернутися до 2023 року на той рівень доходів, який у них був у 2013-му, видаються примарними.
Джерело: Дмитрий Некрасов / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
