+10 Київ
НАТО ніколи не відійде до кордонів 1997 року. Це розуміють у Москві, це знають у Вашингтоні, і це очевидно всім спостерігачам. Проте Кремль уже тиждень розмахує цим ультиматумом за будь-якої нагоди.
Так голосно неможливого вимагають у двох випадках.
Коли свідомо хочуть дістати відмову, щоб отримати формальний привід замахнутися на більше, ніж тобі належить у пристойному товаристві. Так роблять кидали.
Або коли страх настільки великий, що вимагають усього, сподіваючись отримати хоч щось. Так роблять діти.
По-моєму, ми маємо справу з боягузливою, наляканою і дуже підленькою дитиною, у якої в руках опинилися палиця і гучномовець.
А що роблять із такими дітьми? Правильно – обіцяють що завгодно, дають брязкальце і чекають, поки награється, втомиться і заспокоїться.
І ось тут важливо, щоб усі сторони розуміли, що Україна – вже давно не брязкальце. Без хибного пафосу. Ми вже навряд чи "купимося" на фільчину грамоту в обмін на 2 тис. атомних боєголовок, як це було 1994 року.
А ось усвідомлення, що в тилу нас зрадили, а попереду – окупація і фронт, може призвести до того, що заспокоювати доведеться кілька десятків мільйонів людей, які перестали вірити у глибоку занепокоєність, але вже давно звикли і до кийка сусіда, і до його істерик.
Джерело: Mustafa Nayyem / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
