Росіяни, на відміну від інших народів, так і не зрозуміли, що владу треба регулярно прати і чистити, як одяг G

"И вновь продолжается бой!
И сердцу тревожно в груди!
И Ленин – такой молодой! 
И юный Октябрь впереди"

(Із пісні, написаної Добронравовим і Пахмутовою у 1974 році,
присвяченої Жовтневій революції)

Найадекватнішим моєму світосприйняттю образом Російської революції до кінця "перебудови" для мене залишається тіло Володимира Ульянова, яке лежить у мавзолеї на Красній площі в Москві. Він найближче (а можливо, і створений ним) до створеного художніми засобами образу "перманентної революції" грузинським режисером Тенгізом Абуладзе в кінофільмі "Покаяння".

Я не хочу приєднуватися ні до натовпу фанатичних шанувальників Леніна (я там уже був), ні до ще більшого натовпу його критиків (мене туди чомусь не тягне, для мене другі, по суті, мало чим відрізняються від перших). Цього чоловіка ось уже мало не 100 років як немає. А те, що лежить у мавзолеї, має такий самий стосунок до нього, як те, що ми мали до середини 80-х років минулого століття від залишків Російської революції.

До того часу, коли я потрапив у "велику політику", Російська революція давно померла. Ідеали перетворилися на догми. Рівності вдалося, щоправда, досягти, але це була рівність у бідності й несвободі. Ця, нехай і погана, рівність могла, мабуть, за певних умов стати своєрідним будівельним майданчиком, на якому можна було вбудувати щось придатне для того, аби у ньому жити. Але, по-перше, ми втратили контроль за ситуацією, і "виконроби перебудови", замість того щоб будувати, просто розтягли все, що було на "будівельному майданчику", усі наявні ресурси по своїх комірках.

А по-друге, домогтися такої рівності Йосипу Джугашвілі "з товаришами" вдалося такою жахливою ціною, що світ, дізнавшись навіть частинку правди про неї, здригнувся і відвернувся від нас.

Світ за Російською революцією не пішов. Хоча вона, на моє глибоке переконання, була першою глобальною за своєю природою революцією. Росія стала лише її детонатором і епіцентром соціального вибуху колосальної, небаченої доти сили. Після того як проявилися повною мірою реальні результати "першої пролетарської революції", за нами вже ніхто йти не хотів. Ну, скажімо так, майже ніхто – крім тих країн, яким не було куди подітися, які були або дуже бідні, або нами завойовані (вибачте, "звільнені" відповідно до ухваленої тоді термінології).

Думаю, так, власне, і бачив своїми очима, що до цього часу вже ніхто або майже ніхто – ні "вгорі", ні "знизу" – не вірив у досягнення тієї мети, яку було проголошено на її початку: "Мы свой, мы новый мир построим!".

Ми мали, вибачте, труп, для когось дорогий, для когось ненависний, який за всіма правилами соціальної гігієни треба закопати або спалити. Замість цього наша тодішня радянська еліта (крім, можливо, деяких її окремих представників, яких я знав і у яких багато чому навчився) зайнялася тим, що називається "камланням" – чесно кажучи, це заняття захопливе, і ненадовго воно захопило дуже багатьох, зокрема і мене. У 1987 році ми, комсомольці, улаштували грандіозне свято у "колисці" Російської революції – Санкт-Петербурзі – Петрограді – Ленінграді з нагоди її 70-річчя.

Але вже тоді в душу закрався сумнів у правильності поставленого перед нами "старшими товаришами" завдання – продовжити революцію, змусити її "наново сяяти". Тобто, просто кажучи, відмити від крові та бруду, які неминуче прилипають до кожної революції. Цим ми тоді і зайнялися, поки до нас не дійшло, що труп є труп, і як його не прикрашай, ходити він не буде й смердіти не припинить.

Але "про мертвих або добре, або нічого, крім правди". Що доброго, не погрішивши проти істини і правди, можна сказати про велику покійницю – Російську революцію. На мою думку, не враховуючи помсти за вікове приниження, небагато. До того ж, що дуже цікаво, у більшості випадків користі вона принесла більше не нам, а іншим. Чому? Та тому, що ми не любимо вчитися. "Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман!" (А. Пушкін). Тому що ми, на відміну від багатьох інших близьких нам історично і культурно народів, так і не зрозуміли, що владу, як і одяг, треба регулярно прати і чистити, а між тим намагатися тримати її хоч у якомусь порядку та відносній чистоті.

Не навчилися ми в Росії цього і тепер. Владу у нас заношують, як революцію, сторіччя якої ми плануємо святкувати. Ну ось, планував писати про політику, а вийшов текст про соціальну гігієну і користь її дотримання. Але це – головне, що спадає мені на думку, коли я думаю про Російську революцію.

Джерело: "ГОРДОН"