$39.22 €42.36
menu closed
menu open
weather +8 Київ
Віктор Мироненко
ВІКТОР МИРОНЕНКО

Російський історик, радник президента "Горбачев-Фонда"

Всі матеріали автора
Всі матеріали автора

Євросоюзу потрібно нарешті зрозуміти, що не можна невизначено довго тримати таку країну, як Україна, у передпокої нової великої Європи, що формується G

Україна перебуває у глобальному та європейському політичному тренді і впливає на нього. Вона, на відміну від Росії, не може не бути в ньому навіть тимчасово, вважає російський історик Віктор Мироненко.

Україна може слугувати довідником про сущі та мислимі європейські хвороби. Для того, хто хоче дізнатися, на що Європа хвора сьогодні, досить просто пильніше придивитися до України.

Результати парламентських і президентських виборів характеризують як безпрецедентні. Але чи так це? Причину цього багато експертів вбачають у розчаруванні в першій пострадянській політичній генерації в Україні, яка не лише не зуміла вивести країну на шлях демократичного розвитку, але й припустила скочування країни в європейські аутсайдери, зробивши її "хворою людиною Європи". Але схожі настрої можна сьогодні спостерігати в більшості європейських країн. Крах біполярного світу явно застав зненацька європейських політиків і породив сумніви в їхній здатності розв'язувати виниклі у зв'язку із цим проблеми. Багато з них, однак, далеко не нові. Вони просто перебували в тіні того, що видавали за головну і мало не єдину проблему Європи.

Легко помітити, що українські вибори відбувалися цілком у дусі модного нині в Європі "політичного імпресіонізму". Миготіли невідомі імена кандидатів і помітні найменування партій-учасниць, які мало про що говорять виборцю . Але те саме можна було спостерігати і на виборах до Європейського парламенту, на виборах в окремих європейських країнах. У цьому розумінні Україна вже перебуває цілком у європейському політичному тренді і, можливо, демонструє дещо з найближчого європейського майбутнього. Настають великі зміни, і ні зупинити їх, ні ухилитися не вдасться.

Обрання Володимира Зелінського президентом України і приголомшливий тріумф створеної ним партії на парламентських виборах знаменували собою зміну політичних поколінь в Україні.

Але є й одна важлива відмінність ситуації в Україні і в інших, успішніших європейських країнах. Європейці задоволені тим, як просуваються справи в Європейському союзі. А в Україні – "уперше в історії вимірювань", заявив директор Соціологічної групи "Рейтинг" Олексій Антипович, – оцінювання напрямку руху держави як "правильного" переважило "неправильне". У соціологічних вимірюваннях в Україні є дві криві. Одна відображає кількість тих, хто вважав, що справи у країні рухаються у правильному напрямку, а інша – тих, хто так не вважав. "Ці криві зійшлися під час Революції гідності, але розрив однаково залишився. І ось за кілька днів до виборів у Верховну Раду ці криві нарешті перетнулися, і тепер переважним є оцінювання правильності розвитку держави – 41% на 37%. Це не просто пік, це вперше в історії", – сказав український соціолог.

Про що це свідчить? Про те, що українці – невиправні єврооптимісти? Я так не вважаю. Радше про те, що досягнуто максимально можливого ступеня політичної консолідації від протилежного. Те саме в дещо ослабленому (розведеному європейським добробутом) вигляді продемонстрували, наприклад, останні вибори до Європейського парламенту. В Україні все це має більш виражений, навіть у чомусь гротескний характер. Найбільша "заслуга тут російської політики та "донецького клану" Віктора Януковича. Спільно їм вдалося те, що до них нікому не вдавалося зробити в Україні, – консолідувати активну частину українського суспільства у категоричному неприйнятті запропонованої соціальної парадигми.

Вони спільними зусиллями відштовхнули більшість українських громадян від самої ідеї реінтеграції частини пострадянського простору під егідою Росії і на її умовах. Це повертає нас до подій 30-річної давності, коли тодішні лідери Росії та України "поховали" надії на вихід із революції зі збереженням її позитивного змісту, і чимось нагадує пристрасті, що вирують зараз навколо Brexit. "Розбіжності всередині британського істеблішменту призводять до розуміння того, – заявила керівниця Центру британських досліджень Інституту Європи РАН Олена Ананьєва, – що Великобританія підійшла до ситуації, за якої може виникнути загроза розпаду країни в разі Brexit без угоди".

Вибори ще раз продемонстрували неприйняття більшістю громадян України насильства як способу вирішення внутрішніх і зовнішніх спорів. Україна не хоче війни – ні громадянської, ні вітчизняної! Збройний конфлікт, який ось уже понад п'ять років терзає її, – не її вибір!

А якщо це так, то час із 2012 року до травня 2014 року, коли адміністрація Януковича намагалася силою розвернути Україну в протилежному напрямку, і подальші події (Майдан, гібридна війна, мілітаризація і обмеження громадянських прав та свобод) виглядають як вимушене, спровоковане зовнішніми обставинами відхилення від об'єктивної політичної парадигми. І це парадигма європейської інтеграції в найголовнішому первинному сенсі – завершити з війнами в Європі.

Україна перебуває у глобальному та європейському політичному тренді і впливає на нього. Вона, на відміну від Росії, не може не бути в ньому навіть тимчасово. Не може вона бути сателітом кого б то не було, ні засобом політичної помсти, ні розмінною монетою у чиїйсь геополітиці. Вона може бути тільки європейською в найширшому і фундаментальному розумінні цього визначення.

Європейському союзу потрібно нарешті зрозуміти, що не можна безкарно тримати таку країну, як Україна, невизначено довго в передпокої нової великої Європи, що формується. І річ тут навіть не в тому, що вона, як раніше Туреччина, може просто втомитися чекати, а в тому, що це суперечить самій ідеї об'єднаної Європи, Європи з відчиненими дверима, ставить під загрозу її майбутнє, а можливо, й не тільки її.

Джерело: "ГОРДОН"

Блог відображає винятково думку автора. Редакція не відповідає за зміст і достовірність матеріалів у цьому розділі.