+7 Київ
Давайте об'єктивно про наслідки. Уже не сумніваюся, що "психіатри майбутнього" отримають не одну наукову премію, активно досліджуючи феномен сьогоднішнього російського психозу й роль Z-пропаганди в перетворенні людини на агресивну людиноподібну істоту – неадекватну, сповнену ненависті, кровожерливу. Як це вже було в гітлерівській Німеччині, Руанді чи під час Дарфурського конфлікту.
Утім, уже зараз можна виокремити певні "унікальні фази", через які проходить російське суспільство, коли їхній вигаданий неіснуючий світ жорстко зустрічається з об'єктивною реальністю, де втікачі штурмують тимчасовий Керченський міст.
Початкова стадія. Пацієнт категорично впевнений у собі й заперечує наявність психічних порушень: "Война продлится ну максимум три-четыре дня". Із ким там воювати? Із кількома тисячами "нацистів"? Це ж навіть не серйозна війна, а всього лише "спеціальна операція"…
Друга стадія. Заперечення. Самогіпноз – "усе прораховано і йде за планом": "А що ви хотіли? Київ за три дні? Зрозумійте, це ж найбільша армія Європи та єдина армія, що має бойовий досвід. Вони готувалися вісім років, щоб бити нас".
Третя стадія. Банальний російський торг: "Мы еще даже ничего не начинали… правда же?" Може, просто віддасте нам усе?
Четверта. Гнів, що випливає з безсилля. Пошук "чарівної пігулки": "Центри ухвалення рішень! Центри ухвалення рішень! – кричать особи з дуже перекошеними від страху обличчями. – Убивайте українців, ріжте їх разом із дітьми!"
І, нарешті, російська класика. П'яна депресія, алкогольна апатія, відчай: "Що ми наробили? Навіщо? Куди втікати?"
Обов'язкове прийняття, фінал: "Із моїх слів записано правильно і мною прочитано. Про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень попереджений(а). Цим документом висловлюю бажання співпрацювати зі слідством у повному обсязі…"
Джерело: Михайло Подоляк / Telegram
