+18 Київ
Років чотири тому, коли в Білому домі з'явився Трамп, я взяв участь в обговоренні американської політики щодо путінської Росії. Експерти з Росії, США та Європи намагалися сформулювати зовнішньополітичні принципи нової адміністрації.
Попередні опитування американців свідчили, що найпопулярнішим серед них є варіант повної байдужості: нехай ці росіяни витворяють, що хочуть, а ми подивимося збоку. Варіанта задоволення Путіна навіть не розглядали (він повністю розв'язував руки російського президента), а на варіант його "стримування" дивилися з побоюванням: щур, загнаний у кут, може повестися з небезпечною непередбачуваністю.
Ми серйозно розраховували на якусь гібридну модель поведінки американської адміністрації: про людське око демонструвати дружність, але твердо давати відсіч у принципових питаннях. Не пройшло. В Америці демонстрація, нехай і показна, дружнього ставлення до Кремля викликає різке несприйняття. Трамп дещо в цьому руслі робив (наприклад, запросивши Путіна як рівного до троїстої бесіди із саудівським королем щодо ОПЕК+, і це спрацювало), але послідовним його підхід не був.
Зараз, з огляду на перші кроки нової адміністрації, намітився інший гібридний спосіб дій. На словах Росію оголошують таким самим противником, як Китай, Іран і Північну Корею. Їй погрожують пальчиком, але на ділі оголошені санкції Путіну ніяк не шкодять. Навпаки, бачачи нульовий ефект цих санкцій, закордонні фінансисти кинулися купувати російські боргові розписки – і протягом дня принесли в Москву у дзьобиках більше ніж $1 млрд. Не видно реальних процесів і щодо "Північного потоку – 2".
Схоже, в Путіна у Вашингтоні з'явилися справжні друзі – хай навіть вони і лякають про людське око погрозами.
Джерело: Михаил Крутихин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
