+10 Київ
Пресмарафон виявив один важливий факт: суспільство переходить із клінічної стадії зеленого романтизму у глибоку, депресивну зелену тугу. Ось такими різними можуть бути психологічні відтінки одного кольору. Нові соціологічні дослідження неминуче зафіксують втрату впливу Володимиром Зеленським та, логічно, "Слугою народу". Але для нас, громадян цієї країни, ще не все втрачено... Так, саме для нас...
Пояснення прості: згідно з конституційними повноваженнями нинішній президент залишиться при владі ще приблизно 2,5 року і ніщо не вказує на дострокові вибори. Ба більше, не варто сподіватися на перезавантаження влади внаслідок чергового Майдану, оскільки країна, що воює, її економіка просто не витримають такого потужного потрясіння, про це може мріяти тільки Путін. Отже, подобається нам чи ні, але президент є якщо не головним, то дуже важливим адміністратором-розпорядником долі нашої країни найближчим часом. Від його рішень, вчинків, від прозорості думок у його голові багато в чому залежить, як ми проживемо ці 2,5 року, чи помре від коронавірусу за цей період 55 тис. українців, чи проб'ємо нове дно, і це буде 150 тис. наших братів, сестер, дітей та батьків. Саме від Зеленського залежить, наскільки ми віддалимося від НАТО та євроінститутів, чи накриє Україну – внаслідок нового витка гібридної війни – мільйонна хвиля біженців зі Сходу.
Тут мені важливо донести суть того, що відбувається: у нашій нинішній ситуації, коли зруйновано інституційну пам'ять влади, держсектор паралізований "шмигалем головного мозку", а політику парламенту визначають куховарки та ліфтери – турбулентність головного бенефіціара влади означає турбулентність для всієї країни. Тому я вирішив описати, чому, на мою думку, лідер монобільшості сьогодні зайшов у піке і як уникнути катастрофи.
Зеленський – у космосі, він відірваний від реальності.
Це моє головне враження від пресмарафону. Він не те, що не вловлює якихось відтінків життя людей, він дуже відірваний від реалій. Наведу лише один приклад: Володимир Олександрович вважає, що країна дуже добре підготувалася до чергової хвилі COVID-19. Як аргумент каже: підготовлено 90 тис. госпітальних ліжок, забезпечених киснем. Напевно, це багато, але такі цифри з розряду радянських "надоїв на душу населення" і не розкривають суті того, що відбувається. А ось об'єктивні дані: якщо аналізувати смертність не в абсолютних одиницях, а взяти у відсотках на 1 млн. жителів, то Україна давно вже займає першість у світі. Журналісти "Обозревателя" рахували, що у відсотковому вираженні ми втрачаємо більше людей, ніж РФ, США та Індія разом узяті.
Але це ще не все: ми перші у світі за офіційною українською статистикою, але вона брехлива, занижена. Так, щороку у жовтні щодня помирало приблизно 1600 людей. Але цього року, за даними Мін'юсту, смертність становила понад 3 тис. громадян щодня. Очевидно, що ці 1400+ смертей – це наслідки пандемії. Але ви подивіться на дані, які публікує МОЗ: 600 смертей на день від COVID-19, 700, ну максимум 800. А від чого помирають решта українців, смерті яких фіксує Мін'юст? Від радості жити у цей щасливий час? МОЗ чи свідомо, чи через непрофесіоналізм "не помічає" приблизно половину смертей від коронавірусу.
Повернімося до ліжкомісць, якими так пишається влада: пане Ляшко, а президент знає, що в невеликих містечках та селах до пенсіонерів із температурою швидка часто не виїжджає, радячи пити "калинку-малинку"? Їм навіть ніхто не діагностує коронавірус. Померли та померли собі, не допомогла "калинка". Також раджу порівняти рівень смертності у великих містах і районних центрах – і теж будете здивовані результатами: смію припустити, що кількість померлих від коронавірусу у глибинці в кілька разів вища, ніж у великих центрах.
Ще варто було б поговорити про провал вакцинації. Кабмін не зміг ні організувати процес вакцинації, ні навіть запустити інформаційну кампанію із цього приводу. Якісь медійні потуги з'явилися лише у пік чергової хвилі пандемії у жовтні, але вже було пізно, українці побігли вакцинуватися під шоковим впливом статистики смертності. Іншими словами: у результаті професійної та злагодженої роботи Кабміну взагалі та МОЗ зокрема ми на одному з останніх місць із вакцинації в Європі. Але чи чули занепокоєного із цього приводу Володимира Зеленського? Чи взяв він на себе хоч дещицю відповідальності за життя людей? Я чув тільки "середні надої по палаті" і "Ляшко – молодець".
Тепер найважливіше: чому президент виявився настільки відірваним від реальності?
Моя думка – через порушення Конституції країни. Основний закон прямо забороняє делегувати президентські повноваження, а практично все було навпаки. Спочатку тимчасовим повіреним у президентських справах став Андрій Богдан, присівши на вухо главі держави: будемо відвертими, Богдан – єдиний професійний управлінець у цій команді, шкода тільки, що з рейдерськими звичками. Йому виявилося мало контролю над парламентом та урядом, на Банковій одразу ж почали баражувати ідеї зміцнення фундаменту Зе-влади, для чого у підпорядкуванні терміново знадобилися і всі силовики, включно з новими антикорупційними інститутами, і суди, мери тощо. Загорніть все і подайте на блюдечку.
Але, сталося диво – звільнення Богдана. Це найкраще кадрове рішення, яке Зеленський ухвалив на користь країни. Адже якби Андрій залишився тимчасовим повіреним у президентських справах – він би вибудував монудержаву репресивного штибу, що відкинуло б країну у 2013 рік. Глава держави цьому мимоволі завадив, зважаючи на все – з якихось особистих причин, не пов'язаних із демократичними засадами. Так на зміну професіоналу прийшли аматори: найкращі співробітники "Кварталу", родичі співробітників, однокласники, товариші та товариші товаришів, земляки та колишні колеги з КВК. Усі ці чесні люди швиденько розсілися по кормових напрямах, про існування яких учора навіть поняття не мали. Звичайно, всі ці нові особи прийшли реформувати країну: хтось у парламентському комітеті, хтось – на міністерській посаді, інші – зайняли більш приземлені крісла у держбанках, держпідприємствах тощо.
До речі, кадрова політика "Слуги" стала продовженням заочної дискусії двох відомих політиків: спочатку Наполеон заявив, що куховарка не може керувати державою, а через сторіччя йому заперечив Ленін, наполягаючи на протилежному. Українська моновлада якраз побудована на ленінській тезі, яка заперечує значення досвіду, знань, спадкоємності і навіть здорового глузду. Людина, яка бажає увійти в історію з такими ж рейтингами, з якими прийшла у владу, не може і не повинна вести таку недалекоглядну кадрову політику, за умови… звичайно, що вона делегувала цю функцію іншим людям під інші завдання. І ці люди старанно підтримують райдужну картинку світу, у якій кількість ліжко-місць стрімко зростає, всі лідери світу мріють спілкуватися з новими особами, а МВФ засипає Україну грошима. Якщо хтось намагається сказати щось проти, то його, як того ж Бутусова, одразу ж піддають анафемі… Тобто, пильному вивченню правоохоронними органами.
Так, до речі, давно хотів запитати, чому одразу два заступники глави Офісу курують судово-силовий блок? Смирнов і Татаров. Я відповім: вони у чотири руки дзвонять правоохоронцям, суддям, вимагаючи потрібних рішень. Ці два пани з минулого, зважаючи на все, уже давно створили феномен штучної справедливості, керований натисканням адресного рядка в телефонній книжці.
Онкомаркер влади.
Я особисто вважаю важливим параметр, який вимірює здоров'я розуму влади, – це свобода слова. Адже свого часу я відсидів, не погодившись віддати "Київські відомості" Кучмі. Я тривалий час воював з одіозним міністром внутрішніх справ Кравченком, сумнозвісним своїми "орлами", які вбивали людей, у тому числі – і журналіста Георгія Гонгадзе. Якби кияни не обрали мене, який сидить у Житомирському СІЗО, народним депутатом, то подальша доля була б сумною.
Тому змушений звернути увагу, що президент має дуже непрості стосунки зі свободою слова. Зеленський нетерпимий до критики, вона буквально виводить його із себе. На тому знаменитому марафоні він багато разів повторив: "Ви брешете" – в очі журналістам, причому на вельми невинні фрази. Це говорить про те, що медіа іноді пробивають цей кокон інформаційного комфорту, який навколо Зе побудувало його оточення. Правда, часто ранить, але у глави держави на неї дуже чутлива реакція. Тому оточення робить напівфеодальні спроби розібратися з неугодними ЗМІ, реакція на чесну позицію Юрія Бутусова – лише один із прикладів.
До речі, я недаремно згадав про мої стосунки з Кравченком та Кучмою. Мені тут підозріло часто передавали від вас привіти. Хочу сказати, що я вас не боюся – і не таких бачив. Попереджаю, не чіпайте дітей, сім'ю. Тому що всі під Богом ходимо, і він постійно стежить за балансом справедливості.
Відмотати термін.
Для політика президентського рівня важливо не лише перемогти, а й гідно з честю піти. Пам'ятайте, як барикадою Майдану 2004 піднявся на Банкову Віктор Ющенко, і як ганебно, підібгавши хвіст, ішов звідти. Саме за нього, героя революції, розквітло багато корупційних схем – від "Росукренерго" до ЄДАПС із його бланками суворої звітності. Ющенко – наочний приклад державного діяча, жорстко деформованого спокусами, своїм оточенням, і навіть небажанням/нездатністю керувати країною. За Ющенка щоразу знаходився якийсь Балога, у його наступника Януковича – був Саша Стоматолог, який де-факто керував багатьма процесами у країні. ЄДАПС як індикатор корумпованості країни розвивався, і здавалося вже, що ЄДАПСівські голограми друкуватимуть навіть на туалетному папері.
Коли Янукович ще балотувався, конкуруючи з Тимошенко, я говорив, що це буде вибір між "Великою клізмою" та "Гамбургером із лайном". На жаль, дива не сталося, і ми всі пам'ятаємо, що "клізма" ганебно втекла з країни, заздалегідь вивізши все награбоване.
Барикадою другого Майдану до президентського кабінету піднявся Петро Порошенко. Він, звісно, владу нікому не делегував; навпаки, іноді здавалося, що керує навіть ЖЕКами та всіма держпідприємствами. Але парадокс не в цьому: політик, який набрав у першому турі понад 50% голосів виборців, за п'ять років став для них розчаруванням, програвши кампанію стендаперу-коміку.
І тут приходить новий чесний президент – слуга народу. І разом із ним багато чесних ліфтерів. Наприклад, Давид Арахамія, який на причепі своєї жадібності ось уже другий рік тягне той самий ЄДАПС, намагаючись запхати його в різні дірки. Можна запитати в Арахамії, скільки разів він літав до Емірати на зустріч із власником ЄДАПС, утікачем Юрієм Сидоренком? Я вже чув версію, що "Девід Браун" навіть втрутився в історію з державним переворотом, "засунувши" туди колишнього співвласника ЄДАПС Василя Грицака, оскільки той посварився із Сидоренком.
2,5 року пройдуть швидко, і Володимиру Зеленському настав час подумати, як він ітиме з посади:
- з гідністю, під оплески нації;
- з похилою головою;
- або тікати в жіночій сукні, як Керенський.
Сьогодні багато джерел розповідають про сценарій "Другий термін", для чого планується – всупереч Конституції – поміняти черговість виборів: спочатку провести президентські, розкрутивши рейтинг Зе, а потім на маховику популярності завести в Раду нових ліфтерів, куховарок, фотографів і тамаду. Я розумію, навіщо це оточенню, що є бенефіціаром управління світлою і темною сторонами держави, але ніяк не збагну, чому на це ведеться сам Зеленський. Ми бачимо, наскільки важко йому грати президента, він виглядає стомленим. І як здорова людина, він має розуміти, що другий термін не вирішить його нинішніх проблем, а навпаки – посилить їх: для перемоги необхідно буде зробити чимало кроків, сумнівних, м'яко кажучи, з погляду законності, та й команда сидіти склавши руки не буде, а інкасуватиме повноваження на всіх напрямках. По суті, йдеться лише про відтягування неминучого – завершення каденції та початку активного спілкування зі слідчими НАБУ, ДБР, ОГП тощо. Я вже не говорю про те, що потрібно мати сталеві нерви, спостерігаючи, як гончаруки, шмигалі та інші куховарки вбивають економіку. Я навіть придумав узагальнююче поняття для них: на реформаторів вони звичайно не тягнуть, їх варто називати деформаторами, тим більше, цей термін відповідає суті процесу – деформуванню економіки, процесів, які в ній відбуваються.
Я хочу запропонувати політичний формат, за якого Зеленський справді буде вписаний в історію країни великими літерами. Порад дві.
По-перше, дотриматися обіцянки і не йти на другий термін, а за решту часу провести конституційну реформу, основою якої стане ідея обрання президента в парламенті з перетворенням країни на де-факто парламентську республіку. Багато демократичних держав Європи пройшли цей шлях, що забезпечило їм стабільність та прогресивний розвиток. Не може бути колективного Кучми, колективного Януковича, парламентська процедура прийняття рішень має на увазі задіяння більш демократичних механізмів, ніж силова монополія Банкової (незалежно від імені президента). Якщо Зеленський проведе конституційну реформу, цьому не зрадіють Тимошенко з Порошенком, Бойко з Медведчуком, але ж ми не дуже мріємо бачити їх президентами?! Але нащадки справді скажуть спасибі, а українська політика отримає реальний шанс на омолодження, але не куховарками, а професіоналами та патріотами.
У межах конституційної реформи також варто повернути українцям вкрадену можливість частішої ротації влади. У всьому цивілізованому світі депутатів та президента обирають на чотири роки, на п'ять – сім років приходять до влади переважно політики у тоталітарних державах. В Україні парламентарі обиралися теж на чотири роки, але потім їм додали рік як хабар.
По-друге, протягом 2,5 років каденції Зеленський може провести кілька якісних реформ у країні, наприклад – системи охорони здоров'я. Достатньо запровадити невеликий медичний збір, за типом військового, на рівні 2–3% – і в Україні будуть зовсім інші лікарні, лікарі перестануть жебракувати. Так, спочатку хтось пожаліється із цього приводу, але через деякий час усі скажуть спасибі. Сьогодні медицина повністю описана у народній мудрості: "лікувався задарма – даремно лікувався".
Так уже вийшло, що багато хороших змін називають непопулярними. Тому що більшість людей – через різні причини – не може визначити, що їм добре, а що погано. Ось запитайте громадян, чи потрібно вводити медичний збір, отримаєте відповідь – ні. Але при цьому більшість українців мовчки платить великі хабарі лікарям – і для них це нормально. При чому це не копійки, а часто тисячі та десятки тисяч доларів. Якщо ми хочемо збудувати європейську державу, не завжди треба робити популярні, тобто – популістські кроки. Ось ще приклад: варто підвищити штрафи за порушення ПДР, особливо за кермуванням у п'яному вигляді. Це врятує кілька тисяч життів на рік, а ще кільком десяткам тисяч дозволить уникнути травматизму. Запитайте родичів численних жертв, які загинули у мажорних ДТП у Харкові, чи хотіли б вони отримати шанс урятувати близьких… Відповідь очевидна. Але запитайте інших харків'ян, чи варто вводити кримінальну відповідальність за п'яне водіння, їхня реакція теж буде прогнозованою… Зеленський минулого року злякався криміналізувати керування транспортом у нетверезому стані саме із цієї причини. А ще й тому, що "слуги" і самі любителі випити за кермом і неодноразово потрапляли у скандали.
До речі, пане президенте, а чому справа Трухіна досі не в суді? І чому силовики ховають відео, яке доводить, що саме він сидів за кермом? А також чому через два роки після ДТП із Миколою Кулебою, уповноваженим із прав дітей, який сам порушив право своїх дітей на безпеку, перетинаючи перехрестя у стилі знаменитої харківської Зайцевої, так і не завершено розслідування? Чи правда, що прокуратура намагається всіляко зам'яти цю справу?
Непопулярних, тобто корисних, якісних реформ має бути багато. Я навіть готовий, щоб задля цього легалізували канабіс. Адже ця тема настільки затребувана в депутатів.
До речі, знижувати вплив олігархів на економіку – також реформа. Тільки її треба робити чистими руками. Як каже давня мудрість, не варто кидатися камінням, якщо маєш скляний дах.
2,5 року залишилося у Зеленського. За цей час можна запустити принципові зміни в країні, оздоровити економіку та фінансову систему, позакривати найбільші тіньові схеми, навести лад на митниці... Можна багато, але тут питання в тому, чи готовий президент змінити своє ставлення до того, що відбувається: хотілося б почути позитивну відповідь, тому що це 2,5 року життя нашої країни, наших можливостей та перспектив. 2,5 року, Карл.
P.S. Сьогодні – це благополуччя для всіх, як заповів великий Ерхард?
Джерело: "Обозреватель"
