+13 Київ
Зеленський проти Зеленського, або Київський фронт.
За тиждень закінчиться виборча епопея, на яку де в кого пішов понад рік: згадаймо ранній, червневий форум Юлії Тимошенко із презентацією її президентського "Нового курсу". "Новий курс" полетів на смітник, "Батьківщина" б'ється за четверту-п'яту позицію в загальному партійному заліку і розповідає, що в Зеленського просто іншого вибору не буде, як віддати Юлі уряд. Сама вона вже не годиться, а як приварок до молодих та ранніх – саме те. Значне відхилення від торішніх позицій, погодьтеся.
Після виборів доведеться якось звикати до нового політичного ландшафту. Не тільки Юлія Володимирівна, але й Петро Олексійович, навколо якого оберталося вся політичне життя країни протягом останніх років, а надто останніх місяців, відходять на третій план. Процес жорстокий і невблаганний, он навіть Ляшко залишився на узбіччі. Порошенко і Тимошенко ще у грі, але їхній занепад очевидний, і для ще вчора провідних фігур ця обставина є серйозним викликом, у певному сенсі анітрохи не меншим, ніж президентство для Володимира Зеленського. З однією значною відмінністю: у нього роль на виріст, у них – навпаки. За їхніх амбіцій та владолюбства і травмованість гіпретрофована. Буде багато емоцій.
А ось хто входить у фокус суспільної уваги, так це Віктор Медведчук, якого підпирають медіаімперія і кум у Кремлі. Медведчука стає надто багато, непропорційно до майбутнього представництва відданих йому ексрегіоналів у Верховній Раді. Повернути путінського уповноваженого для початку до берега, а потім і позбавити якого-небудь вирішального впливу – не найтривіальніше завдання. Від здатності його вирішити безпосередньо залежить успішність президентства Зеленського і, навіть більше, результативність дорогої спроби України скинути з ніг гирю постсовка. Фронт протистояння Росії нині відкрито перемістився до Києва, і, щоб його утримати, знадобляться неабиякі зусилля та нестандартні рішення. Тролінгом і дотепними ескападами тут не відбитися.
Головний же сюжет, який на нас чекає, – це боротьба Зеленського із Зеленським. Опанування власних можливостей, усвідомлення їхніх меж, спроби розширити ці межі, зіткнення особистих лояльностей з державними імперативами, неминуче відчуття того, що все тоне у фарисействі й вірити нікому не можна, і менше за все тим, кому дуже хочеться вірити. Тріумфально завойоване президентство ще не наздогнало переможця, ще не притиснуло його до стінки й не взяло за горло. Він усе ще грається і грає, приміряючи на себе то манери свого-своїсінького симпатяги-хлопця Трюдо, то сільгоспно-номенклатурний стиль Лукашенка, то істерично-хамовиті вихватки Саакашвілі.
Поки що його більше спонукає інтерес до власної появи в незвичних обставинах, ніж священний жах від непідйомності поставлених завдань і нестерпності зваленого тягаря. Найважливіше почне відбуватися потім, коли із президента-наслідувача почне прокльовуватися неповторний президент Зеленський, сюрприз для оточення і для самого себе. У будь-якому разі й за будь-якого результату це найцікавіша історія, яка на нас чекає попереду. Нічого порівнянного за привабливістю опоненти запропонувати не можуть, вони й самі передусім захоплені Зеленським, стаючи частиною його історії.
Джерело: kontrakty.ua
Опубліковано з особистого дозволу автора
