+11 Київ
Санкції проти Росії: кому боляче?
Неминуче сталося. США та ЄС викотили проти Росії санкції за переслідування Олексія Навального. Вашингтон готує нові санкції за кібератаки проти державних установ, у яких звинувачує Росію.
Глухий кут очевидний. Захід не може не реагувати на порушення Кремлем правових і гуманітарних принципів. Кремль не може відступити, роблячи західну відповідь невблаганною.
Тим часом Заходу важко поєднати непоєднуване: стримування, ізоляцію та діалог. Тому обмежувальні заходи виявляються стріляниною по горобцях. Або завдають болю не тим, хто має стати об'єктом удару, або спричиняють наслідки, протилежні очікуваним. Західні демократії намагаються втриматися в межах вегетаріанства. Ніхто не збирається обвалювати російську владу або підривати російську економіку.
Режим санкцій містить звернення західних урядів до своєї аудиторії ("ми реагуємо"); проведення перед Москвою "червоної лінії" з попередженням: заплатите ціну, якщо переступите. Але одночасно Захід намагається, щоб "цінник" не заважав діалогу з Росією.
Санкції зробили Росії боляче. Дослідження американськими економістами 500 російських компаній, яких торкнулися санкції, свідчить, що їх утрати становили приблизно $95 млрд, або 4,2% досанкційного російського ВВП. Якщо до цього додати вартість "щита", яким Кремль огородив від санкцій компанії у сфері фінансів, оборони, енергетики, а також наближені до Кремля групи, то російські втрати сягнуть $180 млрд, або 8% досанкційного ВВП. Відчутно постраждала російська еліта, яка інтегрувала себе в західну систему (скажімо, у Вексельберга в західних банках заморожено більше ніж $1,5 млрд).
Санкції зробили Кремль обережнішим. Але вони не змінили політики Росії щодо України – першопричини санкцій. Санкції не змусили Москву відмовитися від своєї геополітичної гри. Санкції не привели до розколу російської еліти. Вони не запобігли репресіям влади щодо суспільства.
Санкційний процес виявився витратним. Заходу доводиться забезпечувати подвійну єдність. ЄС має дістати схвалення санкцій усіх 27 членів, що закінчується розмиванням їхньої жорсткості. Ще складніше домовитися США та Європі. Американці готові до більшого тиску, що викликає спротив європейців (суперечки навколо санкцій щодо "Північного потоку – 2").
Ще одна проблема для Заходу – мінімізувати втрати від санкцій для себе. Там зробили висновок із "кейса Дерипаски", коли санкції проти "Русала" вдарили по європейській промисловості.
Росія адаптувалася до обмежень і знаходить дірки у санкційному решеті (приклад: постачання труб Siemens Gas Turbines Technology у Крим). Деякі західні інститути вважають, що санкції не заважають їм працювати в Росії. JP Morgan вважає, що їхні клієнти готові інвестувати в російські бонди.
Найголовніше, однак, – не поточний економічний ефект, а стратегічні наслідки санкцій. Західний тиск – це підрив статусу Росії на світовій сцені, зокрема можливості мати свої сфери впливу. Обмежувальні заходи б'ють по надіях на модернізацію Росії, позбавляючи її інвестицій і технологій. Санкції посилюють ізоляцію Росії. Тим часом держава із глобальним апетитом, опинившись під пресингом, зазвичай відчуває прагнення до відплати. Отже, санкції замість заспокоєння посилюють агресивність.
Тягар санкцій лягає не на тих, кому він адресований. Пересічні росіяни платять за "удар по Воронежу" – за контрсанкції, якими відповів Заходу Кремль. Росіяни платять і за втрати російських олігархів, і за виживання державних компаній. Вони платять не тільки зниженням життєвого рівня, а й обмеженням свобод унаслідок антизахідної кампанії Кремля.
Зрозуміле збентеження Заходу. Не реагувати на російські "гамбіти" не можна. Але як реагувати, щоб не мати наївного вигляду, без шкоди для себе, – незрозуміло. Зрозуміло, що загроза штрафних заходів проти російських силовиків – це символізм. Можна лякати від'єднанням Росії від SWIFT – але це поки нереалізовуваний захід.
Крах надій на швидкі зміни в Росії та на можливість впливати на Кремль породив у західних політичних колах песимізм: "Росії не змінити. Путін надовго". Отже, потрібно шукати ґрунт для діалогу.
Але сьогодні на Заході посилюється й інший підхід, який полягає в "подвійному треку". Ось його суть: по-перше, потрібно інвентаризувати санкційний пакет щодо Росії та вирішити, що працює і що – ні; по-друге, пора прочистити власні судини. Ідеться про те, щоб Заходу ввести "санкції проти себе".
Це означає переформатування зовнішньої та внутрішньої політики ліберальних демократій через транспарентність фінансових потоків. Відмивання грошей і фінансові транзакції з корумпованих держав мають стати для ліберальних демократій загрозою національній безпеці. Цю загрозу мають перевести зі сфери зовнішньої політики у сферу внутрішньої політики.
Першою спробу самоочищення почала Європа, коли Брюссель схвалив 2018 року 5-ту директиву (the 5th AntiMoney Laundering Directive). Це відбулося після того, як обвалилися репутації провідних банків Європи, котрі відмили сотні мільярдів доларів російських брудних грошей.
5-та директива ліквідує анонімність банківських рахунків. Під дією директиви всі, хто працює із грошима підозрілих осіб. Особлива увага європейських фінансових регуляторів прикута до "політично значущих осіб" (PEP) – політиків, чиновників, їхніх родичів і наближених.
Очищення відбувається дуже важко. Однак діватися нікуди – Євросоюз до 20 вересня 2021 року має створити єдині реєстри всіх власників поточних і ощадних рахунків, відкрити інформацію про всіх бенефіціарів і створити загальну систему фінансової розвідки, яка буде стежити за процесом транспарентності.
Америка залишається полем для відмивання корупційних капіталів. Витоки із the FinCEN (агентство усередині міністерства фінансів) свідчать, що американські відомства одержали інформацію про підозрілі транзакції на суму приблизно $2 трлн, але не можуть упоратися з їхнім аналізом. Росія в цих витоках стоїть на другому місці за масштабністю транзакцій.
Нещодавно у структурах Європарламенту обговорювали доповідь американської Атлантичної ради "Як захистити США від брудних російських грошей", у якій ідеться про те, як триває самоочищення в Америці.
Коли оформиться нова західна стратегія? Чи змусить вона російську еліту переглянути свій життєвий формат? Незрозуміло. Зрозумілим є те, що західні демократії відмовляються бути для Росії зовнішнім ресурсом і намагаються дистанціюватися від Росії так, щоб не зумовити відплати. Росія ризикує залишитися на узбіччі без шансів наздогнати потяг.
Російська керівна еліта опиняється перед викликом – час, коли можна виживати, зберігаючи лояльність Кремлю і "золотий парашут" на Заході, спливає.
Джерело: Лилия Шевцова / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
