+6 Київ
Перемога чи глухий кут?
Політика – штука оманлива. Часом чекаєш на один результат, а виходить інший. Приклад цьому – наслідки виходу США з Афганістану і домовленість Байдена – Меркель про завершення будівництва газопроводу "Північний потік – 2" (ПП-2). Ці події свідчать про те, яка ефемерна межа між перемогою і поразкою.
Вихід США з Афганістану став приводом для російської зловтіхи: "Місія Америки закінчилася провалом!" Так приємно побачити поразку суперника, який має зализувати рани.
1975 року вихід Америки з Індокитаю завдав удару по американському лідерству, призвівши до наступу СРСР по всьому полю – від Афганістану до Анголи. Поразка у В'єтнамі позбавила Америку драйву на довгі роки.
Сьогодні вихід Америки з Афганістану – драма, яка ще змусить переосмислювати пріоритети світової політики. Але першочергове питання очевидне: хто заповнить вакуум, який залишають США? Західні коментатори кажуть: "Китай планує посісти місце, яке звільнили США". Політика ж не терпить порожнечі, правильно?
Варто нагадати, що в Афганістані американці зі своїми союзниками захищали російську зону впливу від терористичних загроз і наркотиків. Чи захоче Китай стати для Росії таким заслоном?
Досі в Росії і Китаю був спільний інтерес – стримування США. Що їх об'єднуватиме, якщо Америка втрачає роль гегемона?
Тим часом Китай – світова держава, яка живе образою за минулі приниження і мріє про реванш. Китайці можуть зрозуміти міркування Путіна про "історичні території". Для Китаю "історичні території" – це російське Приамур'я і Примор'я, свого часу захоплені Росією у династії Цін.
Словом, поразка Америки в Афганістані – аж ніяк не перемога Росії і навіть не привід для зловтіхи.
Друга подія, яка спричиняє суперечливі наслідки, – це "пакт" США і Німеччини про врегулювання конфлікту навколо газопроводу "Північний потік – 2". Пакт говорить про успіх німецької Ostpolitik, яка створила дотепний механізм взаємодії Німеччини з Росією: "Використовуй російські ресурси і не дратуй Кремль".
Вашингтон в ім'я стримування Китаю погодився на угоду з Берліном, засновану на інтересі. Але якщо Вашингтон визнав першість інтересу, то ідея Байдена про антикитайський фронт руйнується. Навіщо Європі діяти проти свого комерційного інтересу, зав'язаного на Китаї?
Не виключено, що ціна, яку Байден заплатить за свою домовленість з Берліном, виявиться вищою від очікуваної вигоди.
Так, американсько-німецький пакт спричинив нове розмежування всередині західної спільноти, підриваючи довіру до США серед американських союзників. Байден зіткнувся з обуренням представників обох партій в Конгресі, об'єднаних ідеєю санкцій проти Росії. Обурюється "Нова Європа" (Польща і Балтія), орієнтована на жорсткий курс щодо Росії. В Україні американсько-німецька домовленість породила обвинувачення у зраді її інтересів.
І ще: є сумніви, що Німеччина, яка взялася урезонювати Кремль, впорається із завданням. Поки Берлін навіть за допомогою Парижа не зміг забезпечити Мінські угоди щодо України. І чи візьме на себе наступник Меркель гарантії цієї угоди?
Офіційні особи у Вашингтоні та Берліні визнають, що у них немає інструментів змусити домовленість працювати і угода залежить від настроїв Кремля.
А тим часом Кремль, заявляючи про "економічну доцільність" найспірнішого питання – продовження транзиту газу через Україну після 2024 року – руйнує конструкцію, зліплену Байденом із Меркель.
Отже, домовленість не гарантує ні збереження транзитного коридору через Україну, ні того, що Росія не використовуватиме енергоресурсу з політичною метою. А чому ні, якщо Кремль вичерпає інші засоби тиску?
Чи є підстави говорити, що Європа, "прив'язавши" до себе Росію через ПП-2 і наповнюючи російський бюджет, може впливати на Росію? Можна не сумніватися в одному: "енергокоридор" відгодовуватиме клептократію, яка обліпила його з обох боків. У будь-якому разі "прив'язка" працюватиме не на європеїзацію Росії, а на її стагнацію. Як і було досі.
Пакт Байдена – Меркель є визнанням того, що Захід не може ні виключити Росію із системи своїх "сусідів", ні стримувати Росію.
Але і поховати ПП-2 нереально. Вашингтон не готовий до конфлікту з Німеччиною. Зі свого боку Німеччина не готова відмовитися від винаходу, який німецький публіцист Джозеф Джоффе сформулював так: "З одного боку, знаходь укриття під американською ядерною парасолькою, з іншого, домовляйся з росіянами, щоб знизити залежність від Дядька Сема".
Здавалося б, пакт можна визнати перемогою Путіна. Але і ця перемога ілюзорна. Не тільки тому, що угода консолідує її противників. Іронія в тому, що американсько-німецька легітимація "Північного потоку – 2" сталася тоді, коли ЄС ухвалив програму звільнення Європи від нафтогазової залежності до 2050 року. Модель економіки, на яку працює ПП-2, визнано вичерпаною. Навряд чи її врятує навіть європейська клептократія.
Цю іронію мають визнати й у Кремлі: "Стає зрозуміло, що вже починаючи із 2023 року ми будемо платити вуглецевий податок від €1,4 млрд і далі – до €10 млрд протягом найближчих п'яти років – тільки за те, що наш експорт енергоресурсів недостатньо "зелений" (Дмитро Пєсков, спецпредставник президента з питань цифрового і технологічного розвитку). Ось так – будували газопровід, щоб постачати Європу, а тепер доведеться ще за постачання і платити! "Насамперед треба чесно зізнатися собі, що цей раунд склався не на нашу користь" (Пєсков). Свята правда.
І як довго ми протягнемо у ситуації вичерпаності?
Джерело: Лилия Шевцова / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
