+7 Київ
Одержимість.
Ось знову в нас привід поговорити про Україну – українці обрали свою Верховну Раду. Ну, чому б не повчити українців, як потрібно проводити вибори! Чому б не поміркувати, що чекає на Україну.
Утім, ось уже протягом кількох років Росія дихає "українським наративом". Перехворіти Україною нам не вдалося. Ця хвороба перетворилася на системний синдром: Україну треба або повернути, або помстити їй. А краще і те, й інше! Сьогодні, однак, може скластися враження, що в Росії з'явилася можливість відігратися за всі приниження, яких завдав нам "молодший брат", що втік.
Європа втомилася від України – своїх проблем по вуха. Українці втомилися від війни. Президент Зеленський хоче примирення. А його недосвідченість відкриває перспективу його надурити. Українські олігархи хочуть так званих домовленостей із Росією – рідною їм душею й ремеслом країною. В Україні без перешкод діє проросійська "Опозиційна платформа – За життя" на чолі з Медведчуком, який дістав право використовувати особистий ресурс російського президента. Ось той момент, коли можна накинути нашийник норовливій "окраїні".
Але саме в тому річ, що зовнішні враження можуть бути оманливими. А пауза не завжди означає відкидання назад, адже шляху назад просто немає.
Дійсно, Захід хоче вийти з конфронтації з Росією через Україну. Але не заганяючи НАТО назад у гараж. А навпаки – зміцнюючи НАТО на підступах до Росії.
Українці хочуть миру, але не за будь-яку ціну. Опитування свідчать, що 49% українців готові до компромісів щодо Донбасу, але без здавання позицій. 66% українців – проти донбаських виборів на умовах сепаратистів; 61% – проти амністії тих, хто воював проти України; 58% – проти створення силових структур із місцевих кадрів. Особливі відносини сепаратистських республік із Росією вважають неприйнятними 53% українців. Лише 12% українців підтримує автономію сепаратистських республік.
Коротше кажучи, більшість українців проти російської ідеї миру з Україною! І як Київ зможе піти проти більшості? Та українці зметуть будь-якого президента, якщо він спробує прийняти російську гру. Зауважимо, що всі партії (окрім проросійської "Платформи"), які увійдуть до нової Ради, виступають під реформаторськими і європейськими прапорами. Навіть 42% електорату проросійської опозиції готові до нестатків в ім'я реформ!
Так що навряд чи є підстави говорити про перемогу Росії, яка брала участь в українських виборах під вивіскою "Опозиційної платформи" та поки що набирає 12,79% голосів. Особливо якщо врахувати витрачені ресурси, включно з Володимиром Путіним і Олівером Стоуном.
Проросійська фракція матиме свій загінчик в українському парламенті. Але що вона зможе зробити? Хіба що консолідувати антиросійський фронт і заважати президенту Зеленському займати примиренську стосовно до Москви позицію (адже не схоче ж він бігати в дорученцях у Медведчука!).
Між іншим, зацикленість Росії на Україні – це сигнал про російське неблагополуччя. Мова не лише про те, що "Україна" – особистий проєкт президента Путіна, який не може собі дозволити програти. Ідеться про набагато більше:
- про пошук Кремлем способу відвернути увагу від російських проблем, які Кремль не спроможний вирішити;
- про нездатність влади сформулювати нову національну ідентичність;
- про спроби Кремля зберегти буферну зону між Росією та Європою, яка б захищала Росію від західних віянь;
- про формування шару стерв'ятників, які паразитують за рахунок "українського наративу".
Але найголовніше – це те, що Україну в нас усе ще сприймають як критерій і гарантію державності. Перетворення України на маніакальну idee fixe Росії говорить про те, що ні російська еліта, ні російська держава не почуваються повноцінними, втративши Україну. Україна для Росії – це не просто фантомний біль, який повертає нас у минуле. Російська реакція на Україну говорить про нашу надламаність і нездатність думати про майбутнє.
Будь-який мир із Україною в очах Кремля може мати місце лише через повернення України в російські обійми. Але як повернути Україну, якщо між нами 13 тис. загиблих українців? Навіть якщо нас не хвилюють загиблі громадяни Росії (пам'ятаєте псковських десантників, про яких писав Лев Шлосберг?).
Пролита кров створила нову реальність. У цій реальності російська державність може стати життєздатною, а панівна еліта покінчить нарешті зі своїми комплексами, тільки якщо ми позбудемося одержимості Україною. Нам давно час повернутися до наших справ.
Джерело: Лилия Шевцова / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
