+10 Київ
У путінській Росії президентські послання – щось середнє між бюрократичним балаганом і демонстрацією зграї, що зібралася, ну і заразом бидлонароду, що ватажок, як і раніше, сильний і бадьорий, а планів у нього громаддя. Останніми роками були моменти, що запам'ятовуються. 2018 року це були мультики про надсекретну й надпотужну зброю, вони були сигналом і світу, і зграї: "Скоро всі нам заплатять через страх, що ми можемо наїхати". 2020-го – це конституційна реформа і сигнал про те, що ніколи Путін за власним бажанням із Кремля не піде.
2022 року Путін відмовчується. Звичайного бюрократичного тексту зараз не зрозуміють ні громадяни, навіть одурманені соловйовським репетуванням, ні зграя, якій потрібні нові вказівки.
Але й по суті сказати Путіну нема чого. Країна програє війну. Очікування другої хвилі мобілізації гнітить людей дедалі більше, бо містами й селами розвозять і розвозять труни. Економіка з огляду на офіційні звіти, навпаки, виправляється, але ми знаємо, хто і як ці звіти пише. Зграї було б начхати на людські втрати, але й путінське оточення постраждало від того, що відбувалося від початку війни. У когось просто немає роботи, а хтось без яхти лишився.
Можливий і варіант: те, що він верзе останніми тижнями, є обкатуванням презентації нового російського чучхе. Іншого він запропонувати не може точно. Переконати доведеться і населення, і зграю, яка все ще сумує за яхтами.
От і вправляється поки що, відточує чучхе. Учора заявив, що Росія завдає ударів по енергетичній інфраструктурі України тому, що відповідає на агресію. "Але хто почав? Хто вдарив по Кримському мосту?" – і оченятами кліп-кліп, прокотить – не прокотить. На російську аудиторію, схоже, тепер прокочує все.
Джерело: Leonid Nevzlin / Telegram
