+6 Київ
Я – добра людина. Але ж ви все одно мені не повірите.
За "совка" було дуже просто: чіткі кордони, як фізичні, так й ідеологічні. Ти по цей бік кордону чи по той, ти партійний чи безпартійний, ти добрий чи поганий. Вибору не було, ні в житті, ні в магазині. Тільки біле або чорне. Це проблема. Важлива.
Ви знаєте, я не використовую лайку у громадських місцях. Трохи в особистому спілкуванні, але виключно для посилення емоційного сприйняття, для акцентування на певних деталях, та й просто тому, що я емоційний. Ну погодьтеся ж, що "йо...чики-горобчики!" сильніше показує здивування, ніж банальне "овва!".
Я – добра людина. Я завжди чесний, ніколи нікого не кидав і не обманював, завжди намагався допомагати абсолютно всім, хто мене оточує: друзям, знайомим, співробітникам, – не порушую ПДР, допомагаю жіночкам із візочками, притримую двері в метро, їжджу у транспорті завжди стоячи, щоб не займати чужого місця тощо. Я поважаю всіх і кожного, ставлюся з розумінням навіть до хейтерів і заздрісників.
Але ви все одно мені не повірите тому, що мої тексти російською (розповім у майбутньому чому) і з лайкою. А дехто й зовсім буде ненавидіти, якщо напишу, що шоколадний бізнес успішний багато в чому завдяки тому, що Порошенку вдається завозити какао до України значно дешевше, ніж іншим гравцям на ринку.
І виходить, що я для тих, кому допомагав, – добрий, а для моралізаторів – поганий. Одночасно добрий і поганий. Тож яка я насправді людина? А що буде, якщо я на авто з литовськими номерами потраплю в ДТП? Боюся собі навіть уявити.
Розумієте, у чому справа? Уже немає лише білого чи чорного, як за "совка". Є 50 відтінків будь-якого кольору. І це складно для розуміння і сприйняття. Проблема. Важлива.
Світ навколо нас змінився, країна змінилася, уже немає чітких меж, уже немає тільки гетеросексуалів, все набагато складніше. Ми ж змінили "на" на "в" і раптом вирішили, що хтось там змінить країну за нас.
Не змінить, якщо ми самі не почнемо змінюватися і не припинимо займатися йо...аним моралізаторством. Нам необхідна зміна парадигми. Не можна порушувати ПДР кожного дня, отримувати/платити зарплату в конвертах, купувати товари в Китаї, щоб не платити податки в Україні, і водночас обурюватися, що власники авто на литовських номерах порушують закони. Не можна примушувати інших до українського, якщо ти більше нічого для країни не робиш.
Не всі таксисти – мудаки, не всі, хто слухає "Шансон", – мудаки, не всі, хто їздить на литовських номерах, – мудаки, не всі, хто матюкається, – мудаки. Лише всі мудаки – мудаки.
Зрозумійте, що якщо у країні багато авто на литовських номерах, то це насамперед проблема держави та її законів. Люди лише хочуть задовольнити свої базові потреби. У цьому разі – потребу свободи пересування. Я вже протягом двох років без авто, і знаєте, як мені не вистачає цієї самої свободи?
Джерело: Дима Копий / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
