+9 Київ
Історія відбіркових турів на конкурс стала чудовим дзеркалом для всієї країни.
В Україні політикою стає все – навіть те, що політикою від початку бути не повинно. Утім, це не дивно. Ми – країна, обпалена війною. Яка в режимі реального часу конструює власну ідентичність. Яка ділить усіх на "своїх" і "чужих" за допомогою основних перевіркових запитань.
Немає сенсу цьому дивуватися. За власні довоєнні ілюзії країна заплатила досить дорого – і тепер прискіпливо вдивляється в кожного, хто хоче виступати від її імені. Це стосується політиків. Це стосується зірок шоу-бізнесу. Проблема дуету Anna Maria не в тому, що вони публічно не відреклися від своїх батьків – цього від них ніхто й не вимагав. Їхня проблема в тому, що вони так і не зрозуміли: бути зіркою – значить, мати підтримку й любов аудиторії. А якщо твоя позиція не збігається з позицією аудиторії – вона тебе підтримувати не стане. Що, власне, і відбулося. Цей дует дискваліфікували не чиновники, його дискваліфікували глядачі.
Немає сенсу дорікати нам тим, що ми "занадто політизовані". Зрештою, політика – це розмова про майбутнє. Про те, що ти вважаєш нормою та девіацією. Це розмова про пріоритети й зображення бажаного "завтра". У цьому сенсі політиці знайдеться місце всюди. І якщо ти говориш про власну аполітичність – ти лише делегуєш своє право визначати картинку завтрашнього дня комусь іншому.
До речі, про пісенний конкурс. Його організатори люблять підкреслювати його аполітичність. Цілком можливо, так воно і є – але тільки не для нашої країни. З однієї простої причини: для значної частини України основне в його назві – не "пісенний", а "європейський".
Ми зовсім нещодавно визначилися з тим, частиною якої цивілізації хочемо бути. Ми лише недавно перестали грати у гру під назвою "багатовекторність". Немає нічого дивного, що ми із самовідданістю неофітів бачимо в ньому щось більше, аніж просто музичне змагання. За влучним визначенням Віктора Трегубова, цей конкурс перетворився для значної частини країни на такий собі "саміт культурної дипломатії".
"Євробачення" для нас – це спосіб підтвердити цивілізаційний вибір. Для "старої Європи" немає ніякого резону сприймати цей конкурс точно так само. Зрештою, у Великобританії, Франції та Німеччини немає рефлексій на тему того, чи є вони Європою. А ми продовжуємо сумніватися. Ми досі не впевнені, що перетнули свій геополітичний рубікон. І тому такі гострі наші списи, які ми ламаємо в риторичних битвах на тему "хто гідний нас представляти".
Напевно, це проблеми росту. Напевно, це дитячі хвороби. Ті самі, якими потрібно перехворіти зараз, а не зарозуміло снобити на тему "а ось для Європи це третьорядний захід". Європа на те і Європа, щоб не сумніватися в тому, хто вона. А ось ми продовжуємо закономірно сумніватися. Боятися реваншу. Остерігатися поразки й краху. І тому кожного року цей конкурс перетворюється для нас на ціннісне дербі. У тій же мірі, у якій цим же дербі для нас стають будь-які вибори.
Але бути Європою – це не тільки співати для Європи. Бути Європою – це не тільки отримувати голоси її аудиторії. Бути Європою – це, у першу чергу, дотримання процедур. Може, і добре, що тепер у нас є цілий рік, щоб виробити нові правила гри.
Зрештою, нам і без того буде об що ламати списи цієї весни.
Джерело: "Крим.Реалії"
Опубліковано з особистого дозволу автора
