+10 Київ
Знаходжуся у Сєвєродонецьку. Сполучення та логістика після знищення мостів сильно ускладнені. Місця переправ противник обстрілює.
Логістика та комунікації стали значною проблемою. Мені, наприклад, через певні обставини довелося плисти через Сіверський Донець з повною викладкою та рюкзаком за плечима, і це не зовсім зручно. Постачання треба негайно покращувати.
Ворог постійно проводить обстріли артилерією та авіацією, російські безпілотники – над нами.
Щоб триматися в таких умовах, потрібні постачання та відповідна організація.
Надихає при цьому головне. Те, як воюють у Сєвєродонецьку українські воїни, виходить далеко за рамки уявлень про службові обов'язки, боєздатність, відданість та сміливість.
Ті, хто погано підготовлений та організований, ті, хто піддається страху, давно відійшли. Але позиції тримає значна кількість українських воїнів, які, попри все, зберігають високу боєздатність. Кожен говорить про критичні моменти, але це не відчай, а бажання краще робити бойову роботу.
Зберігається керованість, бійці та командири використовують усі можливі засоби, щоб бити окупантів. Вони не дають себе оточити та намагаються відповідати ударами на удари, незважаючи на невигідне співвідношення сил. Щоденний подвиг стає звичною роботою наших бійців.
За наявності достатніх засобів є можливості для активних дій. Наші не ховаються, а ведуть активний пошук противника і щодня завдають росіянам значних втрат.
Але контрбатарейна боротьба, логістика та протиповітряна оборона потребують посилення.
Щодо цивільних на заводі "Азот". На заводі "Азот" залишається жити 520 цивільних осіб. Іти звідти з певних причин вони не хочуть. Хтось чекає кінця боїв, щоб повернутися у місто, хтось боїться кудись іти і не має сил.
Велика честь – стояти пліч-о-пліч із нашими воїнами, видатними громадянами, буду писати з ними інтерв'ю, це важливо бачити і відчувати, бути свідком великої історичної боротьби.
Джерело: Юрій Бутусов / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
