RU
 
Ірина Сисоєнко

Юрист, народний депутат України VIII скликання, ексзаступник голови парламентського комітету з питань охорони здоров'я.

Ірина Сисоєнко ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Посилення кримінальної відповідальності за сексуальні злочини проти дітей, можливо, й матиме ефект. Але мінімальний і нетривалий

Посилення кримінальної відповідальності за сексуальні злочини проти дітей, можливо, й матиме ефект. Але мінімальний і нетривалий / ГОРДОН

Фото: ICAMPS: международный конгресс / Facebook

В Україні має бути розроблено національну стратегію з конкретним планом дій щодо попередження насильства стосовно дітей, вважає народна депутатка, юристка Ірина Сисоєнко.

Іноді діти оплачують власним стражданням і навіть життям батьківську потребу в самоствердженні

Насильство щодо дітей: як запобігти трагедії?

Насильницьке вбивство 11-річної дівчинки на Одещині сколихнуло всю країну. Жахливі подробиці скоєного злочину не залишили байдужим жодного українця. Проте виявилось, що проблема має стихійний характер. Із початку 2019 року в Україні вбито понад 50 дітей! Цю статистику наводить Національна поліція, яка просить на законодавчому рівні посилити покарання за сексуальні злочини стосовно дітей.

Із точки зору швидкого реагування посилення кримінальної відповідальності за сексуальні злочини проти дітей, можливо, й матиме ефект. Але мінімальний і нетривалий. Чи зупинить злочинців усвідомлення того, що наслідком заподіяного буде ув'язнення не на 15 років, а на все життя? Вочевидь, вони взагалі не думають про покарання.

Ця проблема більш глибинна й потребує вирішення не з точки зору покарання, а з точки зору запобігання скоєнню таких злочинів. Діти й підлітки – це найбільша група ризику щодо здійснення сексуальних злочинів. Тому вважаю, що найважливіше завдання держави та суспільства – підвищення компетентності фахівців, що працюють із дітьми.

Захист дітей від жорстокості, попередження злочинів проти них є надзвичайно важливим, соціально значущим і актуальним завданням, вирішення якого має міждисциплінарний характер. У діяльність щодо припинення насильства повинні залучатися працівники правоохоронної системи, органів опіки та піклування, представники соціальної та педагогічної спільнот, представники медичної і психологічної служб.

На практиці зусилля зі створення ефективної системи профілактики та припинення насильства щодо дітей, надання допомоги жертвам жорстокого поводження розбиваються через бюрократичні перешкоди, недовіру населення до правоохоронних органів, прагнення приховати або замовчати факти насильства. Проблема ускладнюється ще й тим, що значна частина постраждалих від насильства – діти із неблагополучних, асоціальних сімей, у долях яких, на жаль, мало хто зацікавлений. Іноді діти оплачують власним стражданням і навіть життям батьківську потребу в самоствердженні.

Насильником здебільшого стає людина, яка сама пережила насилля, має занижену самооцінку

Розв'язати проблему насильства щодо неповнолітніх можна тільки спільною та системною роботою педагогів, батьків і всіх дорослих, які так чи інакше причетні до виховання дітей. Метою такої спільної роботи щодо нівелювання наслідків насильства є не заміна або усунення батьків, які не в змозі нести відповідальність за виховання своїх дітей, а допомога сім'ї у відновленні або формуванні здатності до спільних дій.

Україна, як і більшість країн світу, переживає негативні соціальні процеси, які супроводжуються значними кризовими змінами в суспільстві. Одним із таких явищ є насильство. Міжнародний дослідницький центр "Інститут економіки і миру" нещодавно опублікував рейтинг країн із найбільшими проявами насильства за 2018 рік. Індекс миру, який визначається за 23 показниками, у черговий раз визначив Європу найбільш мирним регіоном світу. Але Україна в ньому посіла 150 місце зі 160 країн світу. Нашими сусідами в цьому рейтингу є Північна Корея і Судан.

Насильство є однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини. Зазвичай найбільше страждають від насильства жінки, діти та люди похилого віку. Найпоширенішим і найбільш складним для протидії є домашнє насильство.

Приголомшує статистика, яку оприлюднили під час голосування за закон "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Понад 3 мільйони дітей в Україні щороку спостерігають за актами насильства в сім'ї або є їхніми вимушеними учасниками. Майже 70% українок піддаються різним формам знущань і принижень. Усі матері, які зазнали насильства, народили хворих дітей – переважно з неврозами, заїканням, енурезами, церебральним паралічем, порушенням психіки.

Психологи зазначають, що насильником здебільшого стає людина, яка сама переживала насильство, має занижену самооцінку, прагне домінувати, але не в змозі висловити свої потреби та зрозуміти потреби іншого. Нерідко насильник сприймає свої дії як єдину комунікацію – лише так його чують, поважають, бояться.

У родині повинна бути створена довірча атмосфера, щоб дитина не боялася й хотіла ділитися з батьками будь-якою інформацією

Як протидіяти насильству над дітьми? Що можуть зробити батьки, вчителі та в цілому громадськість і держава?

Насправді зробити можна дуже багато, головне – не боятися й не бути байдужим. Дуже важливо при найменшій підозрі на те, що ваша дитина або знайома вам дитина піддається фізичному або сексуальному насильству, відразу ж звертатися до правоохоронних органів. За кожним фактом буде проведена ретельна перевірка з дотриманням анонімності та прав маленького громадянина. Цим можна захистити його життя, фізичне і психічне здоров'я. Нерідко є випадки, коли сексуальному насильству піддаються діти з боку співмешканців матері, яка замовчує ці факти. У такому випадку надія тільки на громадськість: вчителів, вихователів, сусідів, знайомих сім'ї.

Крім цього, є необхідність правильного сексуального виховання дитини із самого раннього дитинства. Уже із трьох років потрібно розмовляти з дитиною про межі дозволеного і правила поведінки з незнайомими людьми. І не втомлюйтесь повторювати ці правила систематично. Про будь-які контакти з незнайомими людьми дитина повинна розповідати батькам. Вона повинна розуміти, що в нормальної дорослої людини не може бути інтересу до чужої дитини. У родині повинна бути створена довірча атмосфера, щоб дитина не боялася і хотіла ділитися з батьками будь-якою інформацією. Батьки, у свою чергу, повинні стежити за настроєм дітей, насторожитися, якщо їхня поведінка змінилася.

Попереджати насильство означає не тільки навчити дітей і дорослих передбачити небезпечні ситуації, захищатися і бути захищеними, а й навчити їх говорити про подібні випадки, до того як цей секрет не переросте в психологічні проблеми й емоційні розлади. "Закон мовчання" вкрай ускладнює ситуацію. Але, навіть якщо дитина не говорить про те, що трапилося, її поведінку, в залежності від віку, видають різні ознаки і сигнали, які повинні розпізнавати батьки, вчителі або психологи. Консолідація позитивного батьківства, тобто зміцнення здібностей сім'ї в її захисних і виховних функціях, є наріжним каменем попередження насильства.

У цьому році введені в дію зміни до Кримінального кодексу України, якими, зокрема, посилено кримінальну відповідальність за вчинення сексуального насильства, у тому числі щодо неповнолітніх.

Проте, враховуючи останні страшні події, ми маємо вживати більш рішучих заходів, аби захистити життя та здоров'я наших дітей. Тому в новому складі парламенту політична партія "Сила і честь" буде боротися за запровадження більш жорстокого покарання для осіб, які вчиняють такі злочини. Злочинам проти дітей не може бути виправдання.

Крім того, існує ще ряд проблем в організації надання медичної допомоги, які залишаються невирішеними та можуть призводити до вчинення таких злочинів.

Мова йде про осіб, що мають психічні розлади. Це ні в якому разі не означає, що кожна особа, яка має проблеми із психічним здоров'я, здатна вчинити злочин. Але деякі люди із такими захворюваннями можуть бути до цього схильними.

Батьки і вчителі мають звертати особливу увагу на поведінку дітей, із ким вони спілкуються, які місця відвідують

Тому, аби цьому запобігти, уряд має нарешті звернути увагу та почати вирішувати проблеми, що існують у сфері охорони психічного здоров'я, до яких, зокрема, належать:

  • відсутність системи профілактики психічних розладів та ефективної популяризації психічного здоров'я;
  • слабка обізнаність щодо психічного здоров'я в суспільстві, що призводить до несвоєчасного звернення по професійну допомогу та прогресування захворювання;
  • низька доступність психологічної та психотерапевтичної допомоги;
  • відсутність ефективної системи підтримки сімей, що доглядають за особами із психічними захворюваннями, а також недостатній розвиток кризової психологічної допомоги та програм раннього втручання на рівні територіальних громад;
  • відсутність системного впровадження галузевих та міжгалузевих стандартів та контролю якості наданої допомоги;
  • обмежене використання сучасних технологій та методів під час надання медичної допомоги особам із проблемами психічного здоров’я;
  • недостатня координація між різними державними органами у наданні допомоги особам із проблемами психічного здоров'я тощо.

Особливу увагу звертає низький рівень кадрового забезпечення психологами, психотерапевтами, соціальними працівниками та іншим персоналом, який залучається до надання допомоги у сфері психічного здоров'я.

Також велике значення мають стосунки в родині та у школі. Батьки та вчителі мають звертати особливу увагу на поведінку дітей, із ким вони спілкуються, які місця відвідують. Усе це може допомогти уникнути стати жертвою злочину.

Тому я вважаю, що в Україні повинна бути розроблена національна стратегія з конкретним планом дій із попередження насильства щодо дітей. Обов'язковим компонентом цієї стратегії повинна бути чітка координація взаємодії МВС, Міносвіти, МОЗ, психологічних та соціальних служб, педагогічних та медичних працівників, представників громадськості у цій сфері.

Джерело: "ГОРДОН"

Блог відображає виключно точку зору автора. Редакція не несе жодної відповідальності за зміст та достовірність матеріалів у цьому розділі.

МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ
 
 

 
 
 
 
Вибір редакції
 
 
 
Найпопулярніші матеріали