+16 Київ
Пропозиція Нурсултана Назарбаєва провести двосторонню особисту зустріч Путіна і Зеленського в Казахстані – це небезпечна пастка.
Мотивація Назарбаєва зрозуміла: він хоче посилити свою політичну вагу в регіоні, намагаючись стати медіатором між Україною та Росією, як свого часу став між Туреччиною та РФ після 2015 року.
А ось нам такий формат на сьогодні не потрібен. Росія намагається створити альтернативні майданчики перемовин, вкидаючи час від часу ось такі пропозиції президенту зустрітися тет-а-тет, без "незручних" посередників, без європейців або американців.
Схема дуже схожа на те, як за допомогою Казахстану РФ удалося маргіналізувати "женевський формат" щодо ситуації в Сирії і замінити його "астанинським", затягнувши туди регіональних гравців, включно з Іраном і Туреччиною.
У підсумку сьогодні у Женеві обговорюють результати роботи Астани, і весь порядок денний "женевського процесу" сформовано за результатами роботи проросійського "астанинського формату".
Тут та сама історія. У Москві сподіваються, що Україна погодиться на пропозицію заради зустрічі Зеленського і Путіна, яка нібито ні до чого не зобов'язує, щоб "просто поговорити".
Насправді ж, ураховуючи, що в нас поки що немає свого плану дій, стратегії реінтеграції Донбасу і чіткого розуміння, чого ми самі хочемо від цієї ситуації, така зустріч фокусуватиметься здебільшого на тому, чого хоче Кремль (а в них стратегія є).
Це небезпечна ситуація. Погоджуватися цю пропозицію не варто, бо це може бути стратегічною помилкою, яка підірве нормандський формат, нав'яже нам чужий порядок денний і створить альтернативну платформу, яка ще більше зв'яже нам руки стосовно Донбасу.
Як на мене, то краще розвивати наші відносини з Казахстаном окремо від росіян, хоча б із проєктом з імпорту каспійської нафти територією Грузії. Та й загалом Центральна Азія – украй недооцінений нами регіон, який заслуговує на увагу більше, ніж просто як місце зустрічі з Путіним.
Джерело: Iliya Kusa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
