+16 Київ
– Чому ваш взвод не стріляв?
– По-перше, не було набоїв. По-друге...
– Досить!
(З армійського фольклору)
Безпрецедентна кампанія із залякування України повномасштабним наступом із боку Росії, яка триває третій місяць, останніми днями сягнула нового рівня. Путін гримає військами, які переправляють із Далекого Сходу в європейську частину Росії. Світові ЗМІ повідомляють про підготовку евакуації дипломатичного персоналу з Києва, фондові ринки падають, у справі шантажу політичного керівництва України директора ЦРУ США Бернса в українській столиці змінює американський держсекретар Блінкен.
Головна мета узгодженого тиску адміністрацій Путіна й Байдена залишається тією самою – залякуючи російською військовою загрозою спробувати змусити Україну здатися Путіну, погодившись на виконання так званих Мінських угод. Головне завдання високопоставлених шантажистів полягає в тому, щоб змусити українців – і владу, і громадян – повірити в реальну перспективу повномасштабної війни та під її загрозою погодитися на так званий компроміс – замість "величезних" втрат унаслідок "великої війни" віддати перевагу відносно "малим" втратам (у вигляді виконання Мінських угод).
Попри пропагандистську істерію, думаю, що великої війни найближчим часом не буде.
Провокації на лінії зіткнення та на російсько-українському кордоні, яких протягом останніх восьми років війни було чимало, на жаль, можливі і практично майже неминучі. Бойові дії локального (регіонального) характеру можливі, хоч і не гарантовані. Але великої (великомасштабної, повномасштабної) війни Росії проти України найближчим часом не буде.
Чому? Із 30 жовтня 2021 року американські, а потім й інші ЗМІ, лояльні чинній адміністрації США, а згодом і різні громадські та політичні діячі розгорнули грандіозну кампанію із залякування світу майбутнім повномасштабним наступом російських військ, який може призвести до окупації Південної України, або Лівобережної України, або Південної і Лівобережної України одночасно, форсування Дніпра з виходом у райони Коростеня та Умані, захоплення Харкова, Одеси, Києва тощо.
Розберемо за пунктами, чим нас лякають і чому ці погрози є безпідставними.
Перше. Не лише західні ЗМІ, а й західні розвідки в минулому багато разів помилялися з розумінням дій Путіна, вони не змогли побачити підготовку російських військ до нападу на Грузію в серпні 2008 року, до окупації Криму в лютому – березні 2014 року, до нападу на українські війська у серпні 2014 року під Іловайськом та у лютому 2015 року – під Дебальцевим. Ба більше, західні розвідслужби тоді стверджували, зокрема публічно, що нападів не буде. Якщо вони так помилялися в минулому, що дає підстави вважати, що вони не помиляються зараз?
Друге. Пересування російських військ останнім часом відбувається без маскування, відкрито, часто – навмисно демонстративно. Коли Путін справді хотів напасти, він готувався до атаки таємно. Коли він діє відкрито, це свідчить радше не про підготовку реального нападу, а про проведення операції іншого характеру – блефу, шантажу, залякування.
Третє. Це фактичне розташування російських військ, "сконцентрованих проти України". У всіх джерелах, у яких вказують їхнє реальне розміщення, ідеться про смугу вздовж російсько-українського кордону на відстані 250–260 км від неї. На такій відстані військ, які готуються до негайного наступу, не розміщують.
Четверте. За даними українського Міністерства оборони, чисельність БТГ (батальйонно-тактичних груп) російських військ, "зосереджених біля України", у листопаді 2021 року (40) була значно меншою, ніж у вересні (51), серпні (44), квітні 2021-го (53).
П'яте. Чисельність російських військових, "зосереджених біля України", менша за кількість учасників маневрів "Захід 2021". 5 листопада 2021 року міністр оборони Резніков оцінив чисельність російських військ, "сконцентрованих проти України", у межах 200-кілометрової смуги вздовж кордону – у 94,3 тис., у межах 300-кілометрової смуги – у 105 тис. 6 грудня міністр закордонних справ Кулеба назвав цифру 115 тис. російських військових. 9 грудня телекомпанія CNN із посиланням на українських військових повідомила про угруповання 120 тис. осіб. 22 грудня секретар РНБО Данілов розповів про 122 тис. військових у межах 200-кілометрової зони і про ще 143,5 тис. – у межах 400-кілометрової смуги. Відтоді більшість публікацій використовує стандартні формулювання "100 тис.", "приблизно 100 тис.", "понад 100 тис.". Однак це менше ніж 200 тис. військовослужбовців, які брали участь у російсько-білоруських маневрах "Захід 2021", які проводили у вересні 2021 року здебільшого поблизу українського кордону.
Шосте. Під час проведення навчань "Захід 2021" за участю 200 тис. військових західні ЗМІ не опублікували, здається, жодного матеріалу щодо загрози російського вторгнення в Україну. За неповні три місяці з 30 жовтня 2021 року сумарна чисельність російських військ "біля України" становила не більше ніж 122 тис. військових. Однак лише в англомовних ЗМІ, які потрапили мені на очі, опубліковано приблизно 300 матеріалів про "неминучий" російський напад.
Скріншот: Андрей Илларионов / LiveJournal
Чому західні ЗМІ не бачили загрози від 200 тис. путінських військових, зате вже три місяці сурмлять про можливу атаку угруповання 100–122 тис.?
Сьоме. Мапи імовірних (передбачуваних) воєнних дій, які публікують у світових ЗМІ останнім часом, розраховані насамперед на здійснення емоційного впливу на читачів без необхідних для такого важливого питання фактичних обґрунтувань.
2 листопада 2021 року, Institute for the Study of War
Скріншот: Андрей Илларионов / LiveJournal
21 листопада 2021 року, Military Times
Скріншот: Андрей Илларионов / LiveJournal
3 грудня 2021 року, Washington Post
Скріншот: Андрей Илларионов / LiveJournal
3 грудня 2021 року, "Фокус"
Скріншот: Андрей Илларионов / LiveJournal
4 грудня 2021 року, Bild
Скріншот: Андрей Илларионов / LiveJournal
6 грудня 2021 року, Foreign Policy
Скріншот: Андрей Илларионов / LiveJournal
8 грудня 2021 року, DFRLab
Скріншот: Андрей Илларионов / LiveJournal
8 грудня 2021 року, Metro; 21 грудня 2021 року, Daily Mail
Скріншот: Андрей Илларионов / LiveJournal
26 грудня 2021 року, Daily Express
Скріншот: Андрей Илларионов / LiveJournal
7 січня 2022 року, BBC
Скріншот: Андрей Илларионов / LiveJournal
8 січня 2022 року, The New York Times
Скріншот: Андрей Илларионов / LiveJournal
Прикладом того, як такі публікації вводять непідготовлених читачів в оману, є, наприклад, мапа, яку оприлюднило 21 листопада 2021 року видання Military Times. Нескладно побачити, що одне з двох російських угруповань, спрямованих на захоплення Києва, має у своєму складі чотири БТГ (тобто може нараховувати у своєму складі від 1200 до 3600 осіб), а угруповання, яке охоплює з півночі Харків, – вісім БТГ (тобто від 2400 до 7200 осіб). Натяк, який є в цій інформації, нібито угруповання військових такої чисельності можуть "захопити", "оточити" міста з населенням 1,5 млн і 3 млн осіб, розраховані лише на необізнану аудиторію.
Для порівняння – у Харківській наступальній операції радянських військ у травні – липні 1942 року брало участь 760 тис. військовослужбовців, у Київській наступальній операції в листопаді 1943 року – 671 тис. Для розуміння того, яка чисельність військ була насправді необхідна для захоплення не лише великих міст, а й для заняття значних площ на тому самому театрі воєнних дій, тобто на тих самих українських землях, наприклад, під час Другої світової війни, варто зазначити, що, наприклад, у Чернігово-Полтавській наступальній операції в серпні – вересні 1943 року брало участь 1,6 млн військових, у Нижньодніпровській стратегічній наступальній операції у вересні – грудні 1943 року – 1,5 млн, у Дніпровсько-Карпатській наступальній операції наприкінці 1943 року – на початку 1944 року – 2,1 млн солдатів та офіцерів.
Восьмий і, мабуть, найголовніший аргумент, який пояснює грандіозний блеф, котрий проводять на наших очах, полягає в недостатній чисельності російських військ, зосереджених "біля України" (122 тис. осіб), а також тієї чисельності військ, якої можуть досягнути там у найближчому майбутньому (175 тис. осіб), із погляду мінімальної величини угруповання російських збройних сил, необхідної для захоплення значної частини території України.
Чисельність збройних сил, достатня для успішної окупації території, а також для захоплення найважливіших військових, політичних, адміністративних, транспортних, інфраструктурних, промислових тощо об'єктів на території, яка підлягає окупації, залежить від низки чинників – площі території, яку окупують, її рельєфу, наявності на ній водних об'єктів, їхнього розміру та конфігурації, щільності і конфігурації транспортної мережі, розташування та розмірів вузлів транспорту та зв'язку, інших інфраструктурних та промислових об'єктів. Найважливішим таким чинником є чисельність, розташування, боєздатність, якість збройних сил та інших силових частин протиборчої сторони, їхня здатність чинити стороні, що атакує, збройний спротив. Іншим суттєвим чинником є чисельність населення, яка проживає на території, що підлягає запланованій окупації.
Тож головними критеріями для оцінки чисельності збройних сил, потрібних для здійснення завдання щодо окупації території противника, є:
- чисельність збройних сил противника та їхня якість;
- розмір окупованої території та її характеристики;
- чисельність населення, яке проживає на окупованій території, та його ставлення до сторони нападника (окупанта).
Аналіз 18 великих наступальних операцій (війн), підготовлених і проведених генеральними штабами радянських і російських збройних сил протягом останніх восьми з гаком десятиліть, дав можливість визначити кількісні характеристики відповідних коефіцієнтів (відношення чисельності наступальних військ до чисельності збройних сил противника, окупованої території, чисельності населення, яка проживає на окупній території).
Ці коефіцієнти визначили також для різних варіантів бойових дій:
- дуже високої інтенсивності;
- високої інтенсивності;
- середньої інтенсивності;
- низької інтенсивності.
До першої категорії воєнних дій (дуже високої інтенсивності) потрапила більшість наступальних операцій часів Другої світової війни.
До останньої категорії (низької інтенсивності) віднесли:
- радянську окупацію Північного Ірану 1941 року;
- радянсько-японську війну 1945 року;
- радянсько-афганську війну 1979–1989 років;
- придушення радянською армією Варшавського договору Угорського повстання 1956 року;
- окупацію арміями учасниць Варшавського договору Чехословаччини 1968 року;
- російську окупацію Криму 2014 року;
- другу частину російсько-української війни на Донбасі 2015–2022 років (після Дебальцевого).
Перша частина російсько-української війни (2014–2015 років) залежно від епізоду належить до військових дій або високої, або середньої інтенсивності.
Порівняння якості збройних сил України та Росії, які беруть участь у російсько-українській війні протягом останніх восьми років, можна оцінити за співвідношенням втрат ЗСУ та спільного угруповання ЗС ОРДЛО та ЗС Росії. Варто мати на увазі, що ЗС ОРДЛО керують російські офіцери, їх забезпечують бойовою технікою і озброєнням російської армії. Інакше кажучи, вони є де-факто частиною ЗС Росії, до того ж тією, яка має помітний бойовий досвід, котрий можна порівняти з бойовим досвідом частин ЗС Росії, що базуються на території Росії, або навіть перевищує його.
Скріншот: Андрей Илларионов / LiveJournal
За даними таблиці видно, що кількість убитих військових на боці ОРДЛО та Росії в середньому перевищує кількість убитих військових на боці України на 37–38%. З огляду на таке співвідношення втрат, якість ЗСУ, виявлена в бойових діях конвенційного типу, не нижча за якість ЗС ОРДЛО і Росії, а, можливо, навіть і вища.
З огляду на зазначені підходи було розраховано коефіцієнти щодо застосування можливих операцій російських військ проти України. Вони вийшли такими (залежно від інтенсивності бойових дій):
- ОКТ, окупаційний коефіцієнт до території – від 4,2 до 7,3 (військовослужбовців на км2 окупованої території);
- ОКН, окупаційний коефіцієнт до населення – від 67 до 128 (військовослужбовців на 1 тис. жителів, які перебувають на окупованій території);
- НОК, співвідношення наступальних й оборонних військ – від 2,2 до 3,2 (кількість військовослужбовців наступальної сторони до військовослужбовців оборонної сторони).
Використовуючи значення цих коефіцієнтів, було визначено оцінки чисельності російських збройних сил, необхідної для проведення "стандартних" (за стандартами операцій радянського/російського генштабів) операцій з окупації Південної України, Лівобережної України, Південної і Лівобережної України одночасно, а також Північної Таврії.
Таблиця 3. Мінімальна чисельність збройних сил Росії, необхідна для проведення військових операцій проти України за ймовірними напрямками.
Скріншот: Андрей Илларионов / LiveJournal
Тож для проведення "стандартних" військових операцій за стандартами (правилами, нормами, розрахунками), які застосовує російський Генштаб, мінімальна чисельність російських збройних сил має становити:
- для окупації Південної України – понад 0,5 млн солдатів;
- для окупації Лівобережної України – понад 1 млн солдатів;
- для окупації Південної та Лівобережної України – майже 1,5 млн солдатів;
- для окупації Північної Таврії – приблизно 235 тис. солдатів.
Якщо Україна збільшить свої Збройні сили завдяки резервістам, ветеранам АТО, підрозділам територіальної оборони, а також підвищить їхню якість за допомогою навчань та тренувань, то чисельність російських військ, необхідна для операцій проти України, має відповідно зрости.
Чисельність збройних сил Росії "біля України" зараз оцінюють у 122 тис. військових. Цю величину за прогнозами можуть збільшити до 175 тис. осіб. Кількість учасників російсько-білоруських маневрів "Захід 2021" сягала 200 тис. осіб. Очевидно, що за потреби чисельність угруповання, яке загрожує Україні, можуть відносно швидко збільшити до 300 тис. осіб.
Проте навіть такої чисельності збройних сил Росії буде недостатньо для проведення стратегічних операцій з окупації Південної України, або Лівобережної України, або Південної і Лівобережної України одночасно, не кажучи вже про форсування Дніпра чи захоплення Києва.
Водночас для проведення таких локальних операцій, як, наприклад, окупація Північної Таврії, захоплення Маріуполя, Одеси або Харкова, угруповання російських збройних сил із кількох сотень тисяч людей може виявитися досить.
Враховуючи все сказане, можна припустити, що доти, доки російське (російсько-білоруське, російсько-ОДКБшне) угруповання "біля України" не сягне величини, яку вимірюють щонайменше 0,5 млн військовослужбовців, стратегічні операції проти України з метою окупації її великих територій є малоймовірними.
Джерело: Андрей Илларионов / LiveJournal
