+14 Київ
Одними з найяскравіших подій, що супроводжують черговий акт (під назвою "пропозиції Росії Заходу щодо гарантій безпеки") вистави, яку розігрують на наших очах (під назвою "порятунок президентом Байденом світу від великомасштабної європейської війни, нібито розв'язаної Путіним"), виявилися одночасно:
- майже тотальне несприйняття спостерігачами поданих російських пропозицій щодо гарантій безпеки як хоча б якоїсь реалістичної основи для переговорів Кремля зі США та НАТО;
- надзвичайна, навіть за мірками сьогоднішнього російського МЗС, розв'язність заступника міністра Рябкова, який провів 17 грудня брифінг під назвою "Ініціативи Росії щодо гарантій безпеки".
Незважаючи на неприховану недовіру журналістів – учасників зазначеного брифінгу в тому, що такі пропозиції (проєкт Договору між Росією та США про гарантії безпеки та проєкт Угоди між Росією та НАТО про заходи гарантування безпеки) можуть серйозно сприйняти десь у західних столицях, незважаючи на впевненість, яку регулярно висловлюють спостерігачі, що ці пропозиції безумовно відкине Захід, незважаючи на обурливу розв'язність російських, так би мовити, дипломатів, доля принаймні деяких зі зроблених пропозицій може виявитися зовсім іншою, ніж це здається зараз багатьом.
І для цього є кілька причин.
Чому частину путінських пропозицій буде прийнято?
Насамперед варто звернути увагу на безпрецедентність самого факту опублікування проєктів таких документів. Тільки з метою епатажу – для чергової демонстрації своїх незадоволених образ – таких документів не готують і не публікують.
По-друге, ці документи Росія підготувала не в односторонньому порядку. Вони є результатом виконання спільного проєкту Кремля та Білого дому. Офіційний запит на їхнє підготування зробив Байден у розмові з Путіним 7 грудня. Передаючи кремлівські варіанти документів щодо гарантій безпеки Байдену 15 грудня, Путін лише виконав (про це він устиг заявити вже не раз) прохання, яке йому надійшло від господаря Білого дому. Офіційну відповідь на офіційний запит не може бути повністю відкинуто стороною, яка подає запит.
По-третє, відповідне доручення про підготовку розгорнутих пропозицій про гарантії безпеки Росії Путін публічно дав Лаврову ще 17 листопада: "І друге: треба обов'язково вже порушувати питання, Сергію Вікторовичу, треба ставити питання про те, щоб добиватися надання Росії серйозних довгострокових гарантій гарантування нашої безпеки на цьому напрямі, тому що так існувати і постійно думати про те, що там завтра може статися, Росія не може. Таких доручень не дають без відповідної підстави – наявності самого запиту з боку того, хто має намір давати такі гарантії.
По-четверте, там же, на засіданні розширеної колегії МЗС, Путін захотів спробувати розвіяти скепсис своїх слухачів у реалістичності перспектив здійснення цього проєкту: "Зрозуміло, і я ось бачу, незважаючи на те, що маски одягнені у багатьох, проте по очах видно, що виникають скептичні посмішки стосовно того, чи можна розраховувати і сподіватися на серйозність можливих домовленостей у цьому напрямі, маючи на увазі, що ми все-таки маємо справу з, м'яко кажучи, не дуже надійними партнерами: вони легко відмовляються від будь-яких попередніх домовленостей. Тим не менше, хай як складно це буде, працювати над цим потрібно, і я прошу вас це мати на увазі.
Упевненість, із якою Путін дозволив собі не лише дати доручення Лаврову про підготовку таких пропозицій, не тільки обнадіяти МЗС чиновників шансом на успіх, а й зробити це публічно – під камерами, була зумовлена, і це по-п'яте, – знанням Путіним того, чого більшість його слухачів – учасників колегії МЗС – тоді ще не знала. Це було знання Путіним того, що російські пропозиції – якщо не повністю, то в якійсь своїй частині – точно прийме адміністрація Байдена.
По-шосте, путінські пропозиції 17 грудня опублікували не просто "лише для широкого загалу" – так би мовити, urbi та orbi. За два дні до цього (15 грудня) їх особисто вручили помічниці держсекретаря США Карен Донфрід, яка спеціально приїхала для їх одержання до Москви. Лише після того, як їх поширили серед членів НАТО в Брюсселі 16 грудня, їх оприлюднили в Москві 17 грудня. Документи, за якими США надсилають високопоставленого кур'єра, не можуть просто викинути в кошик.
По-сьоме, саме так, як Путін обіцяв МЗСівцям 17 листопада, і сталося. У той час, як російські та іноземні журналісти дивувалися нахабству кремлівських пропозицій щодо фактичної ліквідації суверенітету низки європейських країн та створення розмежувальної лінії на континенті для визнання сфери впливу Москви в Європі, Білий дім відповів не обурливою відмовою, а позитивною згодою на розгляд путінських побажань: "...we received some concrete proposals from the Russians when Assistant Secretary Donfried was in Moscow. We have shared those with our allies. As we have said, we are prepared to discuss them. That said, there are some things in those documents that the Russians know will be unacceptable, and they know that. But there are other things that we are prepared to work with and that merit some discussion" ("...нам надійшли деякі конкретні пропозиції від росіян, коли помічниця держсекретаря Донфрід була в Москві. Ми поділилися ними з нашими союзниками, як ми вже сказали, ми готові їх обговорити, водночас у цих документах є речі, які росіяни знають, що вони неприйнятні, і вони це знають. Але є й інші речі, над якими ми готові працювати і які заслуговують на деяке обговорення").
За словами Джейка Саллівана, Вашингтон позитивно сприймає ідею проведення дискусії з Москвою щодо ситуації навколо України. Сполучені Штати "в принципі готові" до діалогу із Росією щодо питань європейської безпеки. Джейк Салліван, радник Білого дому з національної безпеки, заявив про це у п'ятницю, виступаючи на засіданні Ради з міжнародних відносин у Вашингтоні. "Ми в принципі готові до діалогу. Зараз Росія виклала свої побоювання стосовно дій Америки та НАТО. Ми збираємося викласти наші побоювання", – заявив Салліван.
Звичайно, виникають запитання:
- як же Путіну вдалося досягти того, що вже сталося?
- на чому ґрунтується впевненість у тому, що якщо путінських пропозицій не викинули в кошик учора, то чому це не може статися з ними сьогодні, або у крайньому разі завтра чи післязавтра?
Спільний проєкт Путіна та Байдена.
Відповіді на ці запитання полягають у тому, що насправді це були пропозиції не лише Путіна. Це спільні пропозиції Путіна та Байдена. Точніше Байдена та Путіна. Безпосереднім автором принаймні частини цих пропозицій з американського боку є людина на прізвище Бернс. Білл Бернс. Нинішній директор ЦРУ. Колишній посол США у Росії (2005–2008).
Скептичні слухачі Путіна на колегії МЗС Росії 17 листопада, можливо, ще не знали того, що на той час уже знав Путін. А саме того, що директор ЦРУ Бернс, який провів 2–3 листопада в Москві, який тоді зустрічався з Патрушевим і Наришкіним, який телефонував Путіну, привіз Кремлю пропозицію Байдена – Бернса сформулювати на папері російські пропозиції щодо гарантій безпеки. Під час своєї телефонної розмови з Путіним Бернс тоді обіцяв, що такий офіційний запит надійде від Байдена під час прямого контакту з господарем Кремля. Як відомо, 7 грудня це і сталося.
Озброєний знанням про готовність Байдена позитивно сприйняти російські пропозиції щодо гарантій безпеки, Путін дав публічно відповідне доручення Лаврову 17 листопада. Можна припустити, що це доручення, але тільки непублічного характеру, дали Лаврову ще за два тижні, відразу після розмови Путіна з Бернсом.
Виникає запитання: а чому ж Байден та Бернс, Бернс та Байден вирішили запропонувати Путіну сформулювати його пропозиції щодо гарантій безпеки?
Бернс. Білл Бернс.
Звісно ж, що найімовірнішим наразі поясненням є версія про "вдале поєднання" особистого світогляду Бернса з нинішніми інтересами Байдена за очевидного пріоритету персональних поглядів Бернса. Бернс ніколи не приховував, що є жорстким і послідовним противником подальшого розширення НАТО, інтеграції України та Грузії до євроатлантичних структур, їхнього членства в НАТО, надання їм ПДЧ.
Нижче наведено кілька цитат Бернса із книжки його мемуарів "Невидима сила":
"Розширення НАТО відбувалося на автопілоті, його розглядали як даність американській політиці ще тривалий час після того, як настав час переглянути його фундаментальні принципи. Зобов'язання, які спочатку віддзеркалювали наші інтереси, перетворилися на порожній звук, двері НАТО зламали та відчинили для Грузії та України".
"Три проблеми у сфері нашої зовнішньої політики загрожують катастрофічними наслідками для відносин із Росією. Це проблема Косова, план дій щодо підготовки до членства в НАТО для України та Грузії та розгортання систем ПРО".
"Я чудово розумію, наскільки важко буде відкласти реалізацію плану дій щодо підготовки до членства в НАТО для України та Грузії. Але не менш важко переоцінити стратегічні наслідки його передчасної реалізації, особливо щодо України. Для російської еліти (а не тільки для Путіна) вступ України до НАТО означатиме перетин найчервонішої з усіх "червоних ліній". Більше ніж за два з половиною роки бесід із головними російськими гравцями, від найбільш непрямих силовиків у темних кремлівських коридорах влади до найзапекліших ліберальних критиків Путіна, мені досі не вдалося знайти нікого, хто не вважав би вступ України до НАТО безпосередньою загрозою для російських інтересів.
На цьому етапі просування плану дій щодо підготовки до членства в НАТО розглядатимуть не як технічний крок на довгому шляху до вступу України та Грузії до Альянсу, а як кинуту в обличчя рукавичку, як стратегічний виклик. Сьогоднішня Росія не залишить цей жест без відповіді. Російсько-українські відносини буде надовго заморожено. Водночас Москва, ймовірно, думатиме про економічні заходи – від термінового підвищення цін на газ до рівня світових, до заборони на в'їзд до Росії українських трудових мігрантів. Росія дістане вагомий привід для втручання у Криму та Східній Україні. Буде багато криків щодо потреби перекидання військ і техніки ближче до російсько-українського кордону та загроз перенацілити ядерні установки. Рада Росія – НАТО зіткнеться з труднощами або припинить своє існування.
Що стосується Грузії, то визнання незалежності Косова у поєднанні з просуванням плану дій щодо підготовки до членства в НАТО, ймовірно, призведе до визнання Росією незалежності Абхазії, хай яким контрпродуктивним був би цей крок із погляду довгострокової зацікавленості Москви в цих кавказьких територіях. У цьому випадку ймовірність наступного збройного зіткнення між Росією та Грузією буде дуже високою.
"Якщо США таки вирішили просувати план дій щодо підготовки до членства в НАТО для України та Грузії, то далі мій лист можна не читати".
У завершальному, 10-му, розділі своїх мемуарів Бернс так формулює завдання американської дипломатії на найближче майбутнє:
- відмови від подальшого розширення НАТО, натомість консолідація блоку;
- зміцнення суверенітету України поза межами будь-яких формальних військових структур.
Пропозиції Путіна, плагіат Бернса.
Неважко побачити, що формулювання обох російських проєктів – як договору, так і Угоди про гарантії безпеки – зокрема щодо пострадянських держав й особливо України, є точним відтворенням ідей із текстів Бернса останніх півтора десятиліття.
Російський проєкт договору:
Ст. 4 "Сполучені Штати Америки зобов'язуються унеможливити подальше розширення Організації Північноатлантичного договору в східному напрямку, відмовитися від прийняття до Альянсу держав, які раніше входили до Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Сполучені Штати Америки не будуть створювати військові бази на території держав, які раніше входили до Союзу Радянських Соціалістичних Республік і не є членами Організації Північноатлантичного договору, використовувати їхню інфраструктуру для ведення будь-якої військової діяльності, а також розвивати з ними двосторонню військову співпрацю".
Російський проєкт угоди:
Ст. 6 "Учасники, які є державами – членами Організації Північноатлантичного договору, беруть на себе зобов'язання, які унеможливлюють подальше розширення НАТО, зокрема приєднання України, а також інших держав".
Ст. 7 "Учасники, які є державами – членами Організації Північноатлантичного договору, відмовляються від будь-якої військової діяльності на території України, а також інших держав Східної Європи, Закавказзя та Центральної Азії".
З огляду на все вище сказане, видається, що поряд із відтворенням суто бернсівських ідей Кремль навмисне наповнив запропоновані ним зараз проєкти договору та Угоди про гарантії безпеки деякими неприйнятними для США міркуваннями, які в процесі подальших переговорів відкинуть. Однак в остаточно погоджених текстах, імовірно, залишаться так звані компромісні положення щодо України, Грузії, інших пострадянських держав, які повністю задовольняють обидві зацікавлені сторони – Байдена та Путіна.
Справжнім автором цього "історичного компромісу", "що запобіг сповзанню світу до повномасштабної війни в Європі", ризикує стати скромний роботяга на посаді нинішнього керівника ЦРУ, "наша людина в Ленглі". Бернс. Білл Бернс.
P.S. 15 грудня, в день вручення Донфрід путінських пропозицій про гарантії безпеки завдяки Україні, Грузії, іншим пострадянським країнам, глава СЗР Росії Наришкін поспішав укотре назвати ЦРУ партнерською спецслужбою: "До наших партнерів належить і ЦРУ США, з яким зберігається взаємодія щодо питань боротьби з міжнародним тероризмом та обмін думками щодо актуальних проблем сучасності. Під час нещодавньої зустрічі з директором ЦРУ Бернсом я наголошував на нашій зацікавленості у розвитку взаємовигідного співробітництва на основі загальноприйнятих принципів партнерства”.
Жодна інша спецслужба, зокрема й білоруський КДБ, звання партнерської від Наришкіна не заслужила.
Джерело: Андрей Илларионов / LiveJournal
