+8 Київ
Понад п'ять годин мене не випускали з аеропорту "Бен-Гуріон". "Мадам, пліз вейт", – це всі пояснення, які мені надали.
Разом зі мною біля кабінету комісара з безпеки зібралося 30 таких самих підозрілих, мабуть, особистостей.
Китайці, ефіопи, казахи. Хлопець із Білорусі сказав, що стоїть під цими дивними дверима з ранку. На годиннику опівніч. Ні води, ні їжі, ні можливості вийти.
Хотілося кричати. Я добиралася три доби, їхала на чотирьох поїздах, пройшла десяток перевірок, оглядів, паспортних контролей. І весь цей непростий шлях я здолала з однією метою – побачити свою дитину.
Я понад рік не обіймала дочки, пустіть мене до неї, товаришу комісаре. Вона ж зовсім близько, за стіною. Залишилося 100 метрів, пустіть!
Нічого із цього я не сказала вголос. Трималася. Мовчала. Слухняно чекала.
Прибув рейс із Москви. Пасажирів майже в повному складі скерували до нас, в імпровізоване гетто потенційних злочинців. Галасливі чоловіки напідпитку почали голосно розповідати анекдоти, жінки стали обурюватися.
Я сиділа на стільчику, обійнявши свою жовто-блакитну сумку із тризубом, і слухала їхній прикметний акцент. Той самий, що протягом останніх 14 місяців траплявся лише у телефонних перехопленнях СБУ.
Хотілося тікати.
Несподівано назвали моє ім'я, я увійшла до невеликого кабінету, і після трьох безглуздих запитань комісар мене відпустив.
Утомлена, голодна, приголомшена перельотом і виснажена очікуванням, я вийшла у величезний зал аеропорту.
"Мамо!"
Перекрикуючи сотні чужих голосів, пробираючись крізь загородження, перекидаючи чиїсь валізи, на мене мчала моя дівчинка з величезним букетом квітів.
"Мамо!"
Лише обійнявши дочку, я нарешті заплакала. Ми плакали голосно, без сорому, без слів. Про все. Про таку довгу розлуку, про бабусю з дідусем, із якими дочка не змогла попрощатися, про загиблих друзів, про розбиті будинки, сім'ї, долі. Про мрії, які не здійснилися.
Будьте ви прокляті, люди, які розв'язали і підтримували цю війну. Будьте ви прокляті.
P.S. Просто з аеропорту ми поїхали слухати шум моря. Тому що життя триває завжди.
Джерело: Анна Гин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
