Минула весна, "якої у нас не було", закінчується "літо, яке у нас відібрали". Нехай буде "осінь, яка принесла нам перемогу"

Учора ввечері я вперше за це літо відчинила вікна. Зухвало так, навстіж, у всій квартирі, на своєму 17-му поверсі. Як колись у тому, у минулому житті.

Кілька років тому, коли я шукала квартиру, то дивилася тільки ті варіанти, які ближче до неба. Пам'ятаю, рієлторка казала колезі по телефону: "У мене тут клієнтка, вона точно внучка Карлсона, 10-й поверх їй занизько".

А мені подобається, щоб багато повітря, щоб там, де птахи, щоб бачити улюблене місто.

Тепер бачу лінію фронту. Бачу, як летять ракети. Бачу спалахи й  пожежі. Коли літали винищувачі, мені здавалося, що я бачила обличчя пілотів.

Спекотне, нестерпно задушливе харківське літо. Зачинені, зашторені, заклеєні скотчем хрест-навхрест або навіть забиті фанерою вікна. Зовсім нема чим дихати.

Я втомилася ховатися. Від вибухової хвилі, від уламків, від гуркоту. Я відчинила навстіж вікна і пустила в будинок прохолоду вечірнього серпня. Боже, який же це кайф.

Довго сиділа на балконі, дивилася на приголомшливе зоряне небо. Ніколи у Харкові я не бачила стільки зірок.

Це був важкий день. Напевно, найважчий у моєму житті. Я проводжала маму. Але цього дня все було якось правильно, навіть умиротворено. Без метушні, без перехресних процесій, коли два горя зустрічаються у коридорах чи на алеях.

Не було нічого фальшивого, пафосного, ритуально навмисного. Прекрасна погода і така рідкісна в місті тиша.

Ми підвезли маму до центрального входу кардіології, щоб батько міг із нею попрощатися.

– У нас так не роблять, так не заведено, щоб біля корпусу, – пирхнула незадоволена санітарка.

Роблять. У нашій сім'ї завжди роблять так, як каже серце, а не пристойність.

Я ніколи не чула, як плаче мій батько. "Життя моє. Душе моя. Ти подарувала мені 60 років щастя. Хай буде проклята війна".

Таке сильне кохання. Така потужна ненависть. Мама впала з інсультом за кілька хвилин після вибуху чергової російської ракети в сусідньому дворі. І вже не змогла підвестися. Ніколи.

Так, тату, хай буде проклята війна. Прокляті люди, які розв'язали її і підтримують. Прокляті настільки щиро, що не буде їм спокою ніколи – ні на землі, ні на небі.

Я відчинила вікна. Я дихала серпнем і дивилася на зірки.

Пів року війни. Минула весна – "весна, якої в нас не було".

Закінчується літо – "літо, яке у нас відібрали".

За кілька днів настане осінь. Нехай це буде "осінь, яка принесла нам перемогу".

Джерело: Анна Гин / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора