RU
 

Доба в реанімації дорівнює місячній пенсії. Це так, для Гройсмана із привітом

Старість – це справжній лакмус будь-якої держави, вважає журналістка Ганна Гін.

Доба в реанімації дорівнює місячній пенсії. Це так, для Гройсмана із привітом / ГОРДОН

Удома. 38 днів у лікарняному ув'язненні. Шестигодинна операція, 11 діб без свідомості, потім ампутація і знову – реанімація, набряк легенів – реанімація... Вижили. Виходили. Усупереч.

І знаєте що. Я дала собі обіцянку. Ніколи не постаріти в цій країні. Неважливо – еміграція це буде чи КамАЗ по зустрічній. Лише б не пекло вітчизняної медицини у 78 років.

– Треба, – каже лікар, – щоб ваш тато хоч трохи рухався...

А як? Як, бл...дь, лікарю?! Як тут можна рухатися? На жодному ліжку не піднімається спинка. Ані у платних палатах, ані в безкоштовних. Посадити лежачого хворого, щоб банально напоїти його водою, – атракціон із двох сильних, міцних людей і згорнутого рулоном матраца.

Ці міцні люди – родичі. Немає родичів – немає шансів. Вирок виконують миттєво. Морг – через дорогу.

Господи, дякую тобі, що в палаті випадково було вільне ліжко. Тому що цілодобово на лікарняному стільчику біля дуже важкого хворого – це ах...й.

Під реанімацією немає навіть стільця. Протягом місяця я простояла загалом 48 годин під цими моторошними обшарпаними дверима.

– Ну як там мій? – Стабільний.

Це все. Ах так, трохи не забула, доба в реанімації дорівнює місячній пенсії. Це так, для Гройсмана із привітом. Ще за 200 грн, засунутих у кишеню медсестрі, є надія, що старого там погодують бульйоном. Аптека всередині лікарні вдвічі дорожча, ніж аптека через дорогу. Удвічі, я не перебільшую. Якому з бойових під...расів передати привіт навіть не знаю.

Із реанімації хворих переводять у квест-відділення. "Виживе – не виживе" – це така гра, ворожіння на фізрозчині. Гарячої води немає, у туалет і здорова людина не ввійде, не кажучи вже про найважчих пацієнтів. Вікна не відчиняються, духота, сморід і постійний монотонний стогін. Дідусі і бабусі. Без ніг, без допомоги, без надії. Згаслі очі, почорнілі обличчя.

Якщо що, я кажу про одну з найкращих клінік у місті-мільйоннику (!). Що там в області або райцентрах, навіть уявляти не хочу.

– Родичі, стежте, щоб старі переверталися!

Поручнів, щоб людина після операції хоча б спробувала підтягнутися – немає. Немає ніх...я. Узагалі. Ми примотали мамин шарф до бильця ліжка.

– Бахіли! – кричить санітарка на першому поверсі.

Тітонько, мила, не врятує. Кров, гній і моторошний брязкіт вантажного ліфта. Це не можна відмити. Скільки не кидай хлорки у воду, тут пахне смертю.

Старість – ось справжній лакмус будь-якої держави. Не парки, не лавки, не супермаркети.

Кажуть, після виборів в Україні почнеться перепис населення. Навіть цікаво, скільки мільйонів ви встигли поховати за роки незалежності, дорогі державні мужі.

Мерзотники, які сидять на відкатах, схемах, трубах. Ваші пики не змінюються в телевізорі роками. Сука, ваші декларації в сукупності – це сучасна лікарня в кожному місті. Один ваш довбаний ролик, хвилина ефірного часу на центральних каналах могли б урятувати сотні справжніх життів. Або хоча б дати їм можливість піти гідно. Бл...дь, вони гниють від пролежнів, у них немає грошей на елементарні антибіотики, вони кричать від болю, бо не вистачає на хороші знеболювальні.

Так, розумію, вам пох...р. Ваші діти тут не вчаться, ваші старенькі тут не лікуються. Але знаєте що. Якщо у вас є хоч крихітна амбіція залишити своє ім'я в історії цієї держави – будуйте лікарні. Замість храмів. Вам зарахується.

Тата ми виходимо. А я. Я ніколи тут не постарію, обіцяю. Дочко, ткни мене цим постом років через тридцять, будь ласка.

Джерело: Анна Гин / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Додайте «ГОРДОН» в свої обрані джерела ⟶ Google News підписатися
МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ
 
Отримуйте оповіщення про найважливіші новини на нашому каналі в Telegram читати
 

 
 
 
 
Вибір редакції