+7 Київ
Якось в Одесі.
Тенісний турнір, літо бозна-якого року. Готелі забиті, місць немає. "Немо", М1 і Roomer ще не вигадали.
Ми з тренером винаймаємо квартиру в будинку, паркуємо машину під вікнами (як усі).
З одного вікна на першому поверсі висунулася бабця і посипалося бубоніння, абсолютно без емоцій: "Отэта понаехали, газуют, шоб их мама имела таки месячные, когда ее …бал их папа, и эти выродки утонули в ее крови".
З вікна на другому не визирнув ніхто. З нього висунулися руки й перекинули на наш Mercedes (здається, я його не зазначив у декларації, хай він буде Mercedes тренера) каструлю свіжого гарячого борщу.
Борщ дивом не полився на першу бабцю і розплився капустою по капоту й даху.
Це ми тільки запаркували машину, якби на скакалці почали стрибати, нас убили б нах…й.
Звичайно, вам цікаві не борщ у кудлатому році, а висновки. Ловіть.
1. Із сусідами ми потоваришували, бабці зверху (власниці рук) купили імпортне бухло. І бабці знизу теж.
2. Дівчинка, яка стрибає на скакалці і, за вашими словами, росте вільною людиною, – з неї з такими здібностями вийде ох...єнна активістка. Вона все життя буде, не шкодуючи живота свого, боротися з усією х...йнею, поки не постаріє і перед нею якась малолітка не почне стрибати на скакалці. Такий собі колообіг бабць у природі.
3. Сама бабця – вона, звичайно, кінчена. Не така, як дівчинка, якій на рейці сидіти тісно, але в бабці вік.
4. Своїм дітям я б дав п…здюлей за такий конфлікт, але ж я дітей не б'ю (останні слова для Facebook, щоб не забанили).
Джерело: Гарик Корогодский / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
