RU
 

Для чого Варфоломію екзархи в Україні? Щоб цього разу, коли ми як ніколи близькі до автокефалії, процес не зірвався

Призначення двох екзархів означає створення посольства Константинопольського патріархату в Україні, зазначив релігієзнавець Дмитро Горевий.

Для чого Варфоломію екзархи в Україні? Щоб цього разу, коли ми як ніколи близькі до автокефалії, процес не зірвався / ГОРДОН

Про екзархів, Синод РПЦ і всеправославний розкол.

Події останніх кількох днів демонструють стрімкий розвиток автокефального процесу. Почнемо за порядком. Вселенський патріархат призначив в Україну двох своїх екзархів, світською мовою – послів. Це не означає, що вселенський патріарх створює в Україні свою структуру (екзархат), ні, це фактично означає створення обійстя (посольства) Константинопольського патріархату в Україні. Важливе уточнення в офіційному повідомленні Фанару – "у межах підготовки надання автокефалії". Але деяким експертам і цього недостатньо, вони із завидною завзятістю продовжують стверджувати, що автокефалії не дадуть, а тут буде всього лише митрополія Константинополя.

Мені це нагадує ситуацію річної давнини. Навіть після затвердження Радою міністрів ЄС безвізового режиму з Україною знайшлося чимало обдарованих особистостей, які "на блакитному оці" стверджували, що це ще нічого не означає і безвізу не буде. Більше того, після того як безвіз набув чинності, деякі продовжували говорити, що все одно це не те, мовляв, потрібно мати бронювання та показувати гроші. Так буде і цього разу – ті, кому автокефалія неприємна (із різних причин: від особистих антипатій до фінансово обґрунтованих), намагатимуться переконати всіх нас, що томосу не буде. А коли його вже привезуть у Київ, вони будуть говорити, що він, мовляв, не такий. Не та автокефалія, погана, треба було іншу. Із такими людьми навіть не потрібно сперечатися – їх усе одно не переконаєш, а лише даремно час витратиш. Але це був ліричний відступ, повернімося до теми.

Для чого патріарху Варфоломію потрібні екзархи і чому ними стали двоє етнічних українців, які опікуються нашою діаспорою у США і Канаді? Для того, щоб сприяти об'єднанню. Як відомо, український єпископат різних юрисдикцій настільки любить і поважає один одного, що ніяк не може домовитися (принаймні раніше так було). Для того, щоб цього разу, коли ми як ніколи близькі до автокефалії, процес не зірвався через особисті амбіції, нездатність домовитись або безкомпромісність окремих бішопів.

Екзархи будуть курирувати процес переговорів і модерувати його. Це найоптимальніший варіант, оскільки самі українські архієреї можуть і не домовитися (як через особистісне неприйняття одне одного, так і через зовнішнє втручання незацікавлених в автокефалії осіб); державна влада може бути посередником у переговорах, у цьому нічого ганебного немає, але все ж краще, якщо це станеться силами самої церкви. Принаймні державі краще, її не будуть звинувачувати у втручанні в церковні справи (під звинуваченнями я маю на увазі не істерики проросійських сил в Україні, а звіти серйозних міжнародних організацій).

Коли стало зрозуміло, навіщо потрібні екзархи, перейдемо до заяви Синоду РПЦ. По-перше, є всі підстави вважати, що жоден Синод ніде не збирався. Скликання Синоду заздалегідь не анонсували, екстренно зібрати його членів менше ніж за добу практично нереально. Більше того, жодних фотографій, як це зазвичай буває, засідань не опубліковано. Мабуть, документ було написано й опубліковано на сайті патріархії без будь-яких синодальних обговорень. Адже навіть списку членів Синоду, які нібито мали затвердити текст заяви, не наводять, що порушує звичайну практику публікації синодальних рішень. Могли, звичайно, у телефонному режимі поставити перед фактом кожного члена Синоду про такий текст (усе одно завжди голосують, як скаже патріарх), а могли й ні. Не настільки це важливо.

Стиль документа. Джерела "Церквача" стверджують, що документ писав сам патріарх Кирило, але я в цьому сумніваюся. Аж надто заява прямолінійна і зовсім недипломатична. Ну, і кидається в очі відсутність церковної лексики і посилань на Євангеліє, що часто можна зустріти в епістолярному жанрі церкви. Тут такого немає. Сухий текст, без яскравих метафор та алегорій, із відсиланнями до правил. Видно, що текст писала світська людина, нехай і ознайомлена з церковною політикою.

Деякі користувачі соцмереж помітили в тексті стиль, характерний для МЗС РФ і її одіозного спікера Марії Захарової. Не візьмуся стверджувати напевно, але те, що автору ближча політика, ніж церковне життя, видно неозброєним поглядом.

Окремо варто зупинитися на посиланнях заяви. Теза про втручання у справи і на територію іншої помісної церкви смішна, оскільки константинопольські патріархи неодноразово заявляли, що визнають за Москвою канонічну територію виключно на момент установи її патріархату (1589 рік), тобто коли Київська митрополія ще була в складі Константинополя. Це означає, що призначення в Україну екзархів Вселенського патріархату не є втручанням у справи іншої церкви.

Більше того, київські митрополити довгий час самі носили титул екзархів Вселенського патріархату. Останнім таким екзархом був митрополит Антоній (Храповицький). Він був монархістом і не особливо співчував українській національній ідеї, але з метою утримання пастви змушений був просити собі такий титул. Це чудово показує практику подвійних стандартів РПЦ – коли нам вигідно, ми згадуємо про підпорядкування Київської митрополії Константинопольському патріархату, а коли не вигідно – вдаємо, що цього ніколи не було.

Стверджуючи, що Вселенський патріархат ніколи не мав повноважень, Москва сама заганяє себе в канонічний глухий кут, бо прямо заперечує 28-ме правило Четвертого Вселенського собору. Для церкви, яка хизується канонічністю, це особливо кумедно.

Ну і наостанок. У заяві йдеться про відповідні заходи і про загрозу єдності світового православ'я. Таке твердження в корені несправедливе. Адже насправді це саме Москва погрожує Константинополю розривом відносин. Жодна інша церква такого не заявляла. Максимум, на що здатні церкви промосковської орієнтації (Сербська, Антиохійська і частково Грузинська), – це на словесну підтримку Росії. На розрив відносин із Фанаром вони не підуть із різних причин.

Що ж залишається? Москва, яка погрожує розколом світового православ'я? На кого: себе і всіх інших? Це смішно. Це не розкол, а відділення РПЦ від цивілізованого православ'я. Якщо Московська патріархія, яка взяла курс на консерватизм та ізоляціонізм, зробить такий крок, це буде непогано. Легше буде вирішити той комплекс проблем у православ'ї, який накопичився із часів останнього Вселенського собору.

Ну і не переживайте. Призначення екзархів та істерична реакція на це РПЦ свідчить про те, що все буде томос.

Джерело: Dmytro Horyevoy / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Додайте «ГОРДОН» в свої обрані джерела ⟶ Google News підписатися
МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ
 
Отримуйте оповіщення про найважливіші новини на нашому каналі в Telegram читати
 

 
 
 
 
Вибір редакції