+11 Київ
Коли я їхала до Херсона, думала, що все буде як завжди. Купа волонтерів, гори малопотрібних речей, усі тусять і не дуже розуміють, що тут роблять.
Так було у Бородянці й Андріївці, Сватовому і Слов'янську. Так було в Авдіївці 2017-го. Куди зліталося волонтерство і його бувало іноді навіть забагато.
Знаєте, я вражена.
Ми привезли три тонни води, і цього нищівно мало.
Знаєте, сьогодні я бачила скандал за воду. Хтось молив дати баклагу води, хтось ставав грудьми і не хотів ділитися. Я бачила багато, але такого – ні.
Мій тато вбив мені до голови, що відмовляти у воді гріх. Мій тато жив у Середній Азії. Бабуся вписала до душі і серця, що відмовити людині у хлібі – страшенний гріх. Бабуся пережила Голодомор.
Так і я живу.
Не відмов у хлібі та у воді. Віддай людині це, коли вона попросить. Це головне.
Трагедія Херсонщини і Миколаївщини – це відмова людям у хлібі та воді. Люди цього ще не дуже розуміють. Ще йде вода з кранів. Але вона вже непитна. Ще качаються скважини. Але ця вода вже технічна.
Про хліб окремо. Це на нас чекає попереду.
Три авто, там три тонни води. Нам дали її безкоштовно.
Це крапля у морі потреб.
Потреби у воді.
Знаєте, це боляче.
Джерело: Diana Makarova / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
