+11 Київ
Спостерігаю, як то тут, то там "патріотично" ставлять запитання: "І воно нам узагалі потрібно в той ЄС, якщо там є такі Угорщина, Німеччина та Франція?" Те, як постійно поводиться Орбан та іноді поводяться Шольц із Макроном, робить це запитання природним.
Однак відповідь звучить коротко й однозначно: так, потрібно нам у той ЄС, навіть із такими Угорщиною, Німеччиною та Францією. Ба більше, саме Росія якраз би дуже не хотіла, щоб ми там хоч колись опинилися.
Тепер поясню трохи більш розширено, що приведе нас до тієї самої короткої відповіді.
Вибір, який нам доводиться робити, – це вибір між західноєвропейською цивілізацією та мороком "русского мира". Ілюзія, що можна якось цей вибір обійти, – це ілюзія.
Із цього приводу можна рекомендувати ознайомитись із різними обґрунтуваннями. Наприклад, що вся динаміка історії тяжіє до інтеграції, а не відокремлення (з популярних авторів про це можна почитати у Харарі). Що інтеграція необхідна в постімперську добу, бо держави-нації без неї не встоять (про це можна почитати у Снайдера).
Але можна уникнути теорії. Можна просто подивитися на нашу історію. Бо історія України, застряглої на кордоні між західною цивілізацією і "русским миром", – це історія, яка приводить нас до війни на нашій землі.
Те, що Захід наполегливо залишав нас поза межами ЄС і НАТО, уже саме по собі слугувало запрошенням для "русского мира" спробувати нас поглинути. Результат для нас: або бути поглиненими мороком, або війна.
Цей експеримент, звісно, можна повторювати. І щоразу платити за нього кров'ю.
Або можна відмовитися від ілюзії, що є якийсь вакуум, який можна заповнити відсебеньками, що є якийсь "самостійницький серединний шлях", якийсь ефективний варіант кучмівської багатовекторності. І перестати навіть думати про те, щоб гордо балансувати на цьому вістрі ножа.
Так, ЄС має дуже багато недоліків. Так, там теж багато кому ще досі доводиться пояснювати те саме: що залишати Україну за його межами – означає запрошувати Росію до вторгнення. Так, Франція та Німеччина, засновники євроінтеграційного процесу, замість його двигуна стали його найбільшими гальмами.
Однак це європейський простір – це простір, до якого ми по праву належимо. Та й крім Угорщини, Німеччини та Франції, у цьому ж просторі є Естонія, Литва, Латвія, Польща, Чехія.
І, що головне, це простір, який здатен розвиватися. І Україна може стати не лише об'єктом, а й суб'єктом цього розвитку.
А "русский мир" здатен лише деградувати. Причому деградувати в настільки саморуйнівний спосіб, що навіть залишатися його буферним передпокоєм – це гра на виживання.
Тому так, потрібно нам у той ЄС. І саме Росія якраз би дуже не хотіла, аби ми там хоч колись опинилися.
Джерело: Danylo Mokryk / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
