RU
 
Азер Худієв

Надзвичайний і Повноважний Посол Азербайджану в Україні.

Азер Худієв ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Убивши 30 років тому в Баку 137 мирних жителів, бездарне радянське керівництво намагалося зламати прагнення азербайджанського народу до свободи

Байдужість міжнародної спільноти до "Чорного січня" призвела до того, що у світі почастішали випадки застосування військової сили для "підтримання порядку", зазначив Надзвичайний і Повноважний Посол Азербайджану в Україні Азер Худієв.

Убивши 30 років тому в Баку 137 мирних жителів, бездарне радянське керівництво намагалося зламати прагнення азербайджанського народу до свободи / ГОРДОН

Фото з особистого архіву Азера Худієва

Злочин без покарання: 30 років по тому після "Чорного січня".

Уже 30 років дата 20 січня символізує для Азербайджану "Чорний січень". "Чорний (він же "кривавий") січень" – трагічні події в Баку 1990 року, коли було вбито 137 осіб і понад 700 осіб дістало поранення. У ніч із 19-го на 20 січня 1990 року підрозділи радянської армії увірвалися до столиці Азербайджану Баку і під приводом захисту вірменського населення вбили 137 невинних мирних жителів. Понад 700 беззбройних людей дістало поранення різної важкості. Незважаючи на вимоги парламенту Азербайджанської РСР про виведення військ, радянська армія продовжувала винищення радянських громадян. Каральні операції тривали кілька днів. Насправді ж це був віроломний акт небачених масштабів із боку тодішнього бездарного радянського керівництва на чолі з Горбачовим, скоєний для того, щоб показово для інших народів СРСР зламати волю азербайджанського народу в його прагненні до свободи і справедливості.

Про ці події пишуть уже 30 років у різних аспектах. Ми хочемо зупинитися на порушенні міжнародних правових норм під час введення військ і проведення каральних операцій проти мирних громадян, реакції міжнародної спільноти на такі порушення, політичній та морально-етичній відповідальності світу в таких випадках.

Почнімо з того незаперечного факту, що указ президії Верховної ради СРСР про запровадження надзвичайного стану в Баку ухвалили із серйозними порушеннями процедури. Конкретно, згідно з пунктом 14 статті 119 конституції СРСР, обов'язковою умовою для запровадження надзвичайного стану був розгляд цього питання президією Верховної ради союзної республіки. А тодішня голова президії Верховної ради Азербайджану Ельміра Кафарова заявила про рішучий протест у зв'язку з оголошенням надзвичайного стану в Баку. Більше того, вона запевнила, що органи влади та управління Азербайджану не давали згоди на ухвалення такого рішення. Самі органи влади республіки не ухвалювали жодного рішення про введення надзвичайного стану.

21 січня 1990 року надзвичайна сесія Верховної ради Азербайджанської РСР визнала неправомірним введення військ у Баку. Вона зупинила дію указу президії Верховної ради СРСР про надзвичайний стан у столиці Азербайджану. На превеликий жаль, міжнародна спільнота, а також авторитетні міжнародні організації, зокрема ООН, проігнорували цю трагічну подію в Азербайджані.

За своїм масштабом і характером реалізація військової операції "Чорний січень" – подія, яка потребує серйозної міжнародної оцінки. На словах деякі тодішні радянські політики висловили якесь негативне ставлення до дій Горбачова або [міністра оборони СРСР Дмитра] Язова. Але загалом більшість вважала, що Горбачов "підтримував порядок", а деякі зарубіжні політики взагалі у своїх виступах зазначили: "...ці події ми продовжуємо розглядати як внутрішню справу Радянського Союзу". Лише деякі організації (наприклад, незалежна організація "Щит") і спільноти (наприклад, "Меморіал" та "Гельсінська група") говорили про порушення прав людини і громадянських свобод, про необґрунтоване використання армією силових методів.

Унаслідок, м'яко кажучи, лояльного ставлення до "Чорного січня" досі не покарано головних винуватців цих подій. Деякі з них живуть і процвітають. Їхнім злочинним діям досі не дали політико-правової оцінки, і про них забули навіть журналісти.

Водночас залишаються актуальними деякі питання, пов'язані з "Чорним січнем". Наприклад, до чого призвела байдужість міжнародної спільноти та її поблажливе ставлення до цієї трагедії? Насамперед пасивне, лояльне і неадекватне ставлення, яке призвело до масових убивств цивільних осіб, створювало основу для подальших трагічних подій, а також порушень фундаментальних прав людини. У різних регіонах світу почастішали випадки застосування військової сили для "підтримання порядку". Відомі події на Балканах та Близькому Сході – яскравий тому приклад. Загалом з'явилися ізгої в нормах міжнародного права. Супердержави тлумачили різні пункти цих прав на власний розсуд. І такий необ'єктивний підхід до норм міжнародного права породжував нові осередки напруженості.

Невипадково нині багато політичних лідерів, експертів, стратегів, аналітиків говорять про глибокий глобальний геополітичний хаос і турбулентність. На Близькому і Середньому Сході відкривають рани деякі конфлікти. На Заході поширюється ісламофобія. У самій Європі посилюються радикалізм і відцентрові тенденції. Супердержави ведуть запеклу боротьбу за лідерство і сфери впливу. А адже всі ці конфліктні ситуації пов'язані з недотриманням норм міжнародного права. "Чорний січень" симптоматичний у зв'язку з іще одним, на нашу думку, важливим чинником, який був у ті трагічні дні. Більше того, саме цей фактор відіграв істотну роль в агресії проти мирних громадян.

Ідеться про той помилковий, необґрунтований, необ'єктивний і штучно вигаданий аргумент, який "горбачовський режим" наводив для виправдання таі обґрунтування своїх звірячих злочинів. Ідеться про горезвісний "вірменський погром", який нібито влаштували місцеві "націоналісти". І радянська армія нібито прийшла на допомогу бідним вірменам, які проживають у Баку і Сумгаїті. Це глибока брехня, вигадана для виправдання жорстких і агресивних дій регулярної армії.

Правда полягає в тому, що КДБ СРСР сам влаштував ці погроми. У них брали участь переважно самі вірмени. Звичайно, у будь-якому суспільстві знайдуться молоді гарячі голови, які потраплять у цю пастку. І така провокація вдалася. Потім у "найгуманнішому радянському суді" покарали тих азербайджанських хлопців, які брали участь у цих провокаціях, а справжні винуватці, зокрема особи вірменської національності, зникли. Але в Сумгаїті попався якийсь Григорян – активний учасник-провокатор цих погромів.

Логіка, характер і способи дій радянських солдатів у ті "чорні для азербайджанців" дні переконливо свідчать, що головною метою операції було покарання азербайджанського народу за волелюбність, за волю вести боротьбу за звільнення країни і за державний суверенітет. Керівництво СРСР хотіло демонстративно налякати народ Азербайджану, щоб він навіть думати не міг про свободу. Для досягнення своїх цілей вони наказали армії змістити все, що трапиться на вулицях Баку та інших міст країни. Тому солдати вбили 12-річну "екстремістку, активну учасницю вірменських погромів" Ларису та її батька пенсійного віку. Армія діяла так "професійно", що кулі, випущені нею, знайшли "цілі" на кухнях "екстремістів – бабусь, дідусів і матерів". Азербайджанці, українці, росіяни, євреї, лезгіни... Усі вони були "погромниками". Навіть молоді люди, які 21 січня проходили повз солдатів, "виявилися підступними погромниками"!

Звичайно, у цих процесах негативну роль відіграло і радикальне крило "Народного фронту". Цей момент адекватно і конкретно відображено в документах парламенту незалежного Азербайджану. Але разом із тим і міжнародні організації теж не вживали конкретних дієвих заходів проти каральних операцій радянської армії. Чомусь світ "не побачив" елементів подвійного стандарту в діях горбачовського уряду СРСР. А саме: під приводом порятунку вірмен (громадян СРСР вірменської національності), фактично вбивали громадян СРСР інших національностей (українців, росіян, азербайджанців, євреїв, лезгінів, талишів та інших, які в той час проживали в Баку та інших містах Азербайджану).

Навіть самі вірмени не вірили в те, що Горбачов ввів війська для порятунку вірмен. Тому що всі у глибині душі знали, що азербайджанці за характером – мирні люди і ніколи з ненавистю не ставилися до представників інших народів. До вірмен в Азербайджані завжди ставилися з повагою, і вони мали гарне становище в суспільстві. Сценарій інтриг писали у столицях деяких держав століттями. Але в "Чорному січні" все звалили на азербайджанців, що є великою несправедливістю! Більше того, міжнародна спільнота, передусім міжнародні організації та супердержави, своїми подвійними стандартами позбавили міжнародне право політичного, правового і морального імунітету в політико-правовій оцінці тієї страшної і кривавої трагедії.

За 30 років після січневої трагедії Азербайджану глобальна геополітика майже щодня потерпає від подвійних стандартів, "правової турбулентності" і численних конфліктів. Тепер жодна країна світу не застрахована від руйнівного удару терору. Забезпечення суверенітету кожної держави стало актуальною проблемою зовнішньої політики. У нашому сучасному сповненому геополітичної турбулентності світі ризики різної природи загрожують кожній державі та кожному суспільству.

А все це почалося з поблажливого ставлення до "Чорного січня", з подвійних стандартів та недотримання норм міжнародного права. Із того, що винних у кривавій трагедії азербайджанського народу досі не притягнули до відповідальності і не покарали. Є про що поміркувати разом...

Джерело: "ГОРДОН"

Додайте «ГОРДОН» в свої обрані джерела ⟶ Google News підписатися
МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ
 
Отримуйте оповіщення про найважливіші новини на нашому каналі в Telegram читати
 

 
 
 
 
Вибір редакції