+11 Київ
Пів життя тому, за місяць до війни, я в розмові з одним дипломатом був дурним. Точніше, це була розмова двох дурнів.
Він спровокував мене запитанням: "А як же українська армія зможе захищатися від багаторазового ракетно-повітряного потенціалу росіян, що перевищує її сили?"
"А що робитимуть росіяни зі своєю перевагою, коли одна з ракет помилково влучить у дев'ятиповерхівку? Коли постраждають, не дай боже, цивільні? Коли весь світ повстане? Їх розіпнуть дуже швидко", – заперечив я.
"Ні, – сказав мені дипломат. – Це нереально. Звісно, вони не будуть розстрілювати будинки".
* * *
Учора хлопці вийшли у Київ після двох днів та ночей зачищень від ворогів в Ірпені та Бучі. Змерзлі, втомлені, вони зробили свою справу і були шоковані побаченим.
Фото, відео... Ви теж щось бачили. А щось і добре, краще, господи, і не дивіться. Скільки після тортур убитих простих людей, зґвалтованих і вбитих жінок...
Ні. Не випадкова ракета залетіла. Вони, російські солдати, поводилися як нелюди, поводилися як звірі. Їм дозволили це, а вони, сука, і раді були – випустити на волю свого ницого звіра. Принципи поваги до життя, до матері, сім'ї, дитини у них, виходить, відсутні геть-чисто. І це державна політика – від покидька Путіна до кемеровського омонівця, який догоряє з награбованими каблучками в кишені на ірпінському мосту.
І я не робитиму застережень і винятків: нехай кожен росіянин зарахує ці жорсткі слова на свою адресу – він цього заслужив, він це допустив!
Російське суспільство глибоко хворе.
І яким я був ідіотом у тій розмові з дипломатом. І які вони там, на Заході, ідіоти, якщо зараз, після всього, ще не облишили ілюзій!
Їм, іноземцям, те, що відбувається у нас, настільки дико, що вони ніяк не можуть упорядкувати це у своїй голові.
Ні, панове, від цього не можна відгородитися, сидіти із "широко заплющеними очима", сховатися за ширму співчуття чи козирок НАТО.
Це прийде до вас, якщо ви так повільно реагуватимете на зло. Це прийде до вас точно, якщо ви не будете ворушитися, у 100 разів швидше допомагати Україні, ніж зараз!
Від усіх цих кадрів зі звільнених міст та сіл, від переказів, від чоловічих мокрих очей, від смертей друзів та товаришів по службі майже не спав.
Уранці я розіслав усім своїм іноземним знайомим дипломатам, міністрам та керівникам – поза етикою й еківоками – фотографії та відео: Ірпінь і Буча. Із тих, які не заведено публікувати. Із тих, які не можна дивитися й один раз. Із тих, яких ніколи не опублікую в жодному пабліку.
Фотографії по-звірячому закатованих і вбитих цивільних, оголених дівчат, яких намагалися спалити. Фотографії вбитих старих і розстріляних цивільних із зав'язаними руками, фотографії братських могил.
Вони, мої в минулому колеги, – всі добрі люди – більшість із них мені написала з початком війни. Напевно, вони не заслужили на таке повідомлення вранці в неділю. Але я однаково надіслав. Я завжди говорив із ними чесно. Буду і зараз.
Іноді бути добрими вже мало!
Джерело: Арсен Аваков / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
