+6 Київ
Над Україною стоїть злагоджений хор зі слів, за які банять у Facebook. Майже 100 ракет. Майже всі великі міста без світла, є перебої зі зв'язком. Тисячі сімей сьогодні ляжуть спати без гарячої вечері та ванни. У задзеркаллі це називають "ми готові до переговорів". До переговорів про мир, звісно, краще добряче примусити – так буде мирніше. Рівень розвитку – підліток із неблагополучної сім'ї.
100 ракет можна було б використати проти військових цілей, щоб здобути хоч крихітну воєнну перевагу і запобігти собачим смертям тисяч своїх людей – але ні. Важливіше облизати самолюбство свого... лідера і дістати годину ейфорії у своїх пропагандистських смітниках.
Як і всім вам, мене постійно запитують: "Як ви, українці, примудряєтеся так сміливо і зухвало триматися перед обличчям цієї загрози?" Як і всі ви, я не одразу можу дібрати слова для відповіді – є все ж таки явища, які не можна зрозуміти, якщо ти там не бував.
А відповідь зараз знає кожен українець на планеті. Після страху та скорботи, коли все вже втрачено, головним, що нами рухає, стає гідність. Чи самоповага? Гордість? Гідність видається найточнішим словом.
Те саме, коли у розп'ятого під час погрому єврея запитують: "Боляче?" – а він відповідає: "Тільки коли сміюся". Таке відчуття, яке не зламати вже нічим. Навіть ядерною бомбою. Можна довго мучити й убити людину з гідністю. Але мерзенне розуміння того, що ти нікчема, і людина з гідністю сильніша за тебе навіть після смерті, нікуди не подінеться. Гідність не підкорити, і вона бісить ворога найбільше.
Тож нам, українцям, удається протистояти загрозі. У темряві, без інтернету, але боляче – тільки коли сміємося.
Ми вже перемогли, підірвіть хоч усі свої ракети одночасно у нас на голові. Нам уже дуже давно не страшно.
Джерело: Андрей Ставницер / Facebook
