+8 Київ
Наприкінці січня поточного року у провідному західному журналі Foreign Affairs позаштатна наукова співробітниця Інституту Брукінгса, колишня офіцерка національної розвідки США з питань Росії та Євразії Анджела Стент опублікувала статтю "Доктрина Путіна. Дії щодо України завжди були частиною плану", у якій зазначено, що результатом нинішньої воєнної загрози з боку Російської Федерації може стати третя реорганізація євроатлантичної безпеки з кінця 1940-х років. Перша відбулася з об'єднанням Ялтинської системи у два блоки у Європі після Другої світової війни, які конкурують. Друга виникла в період із 1989-го до 1991 року після розпаду комуністичного блоку, а потім і самого Радянського Союзу.
Зараз буде третя, внаслідок якої відбудеться перегляд взаємин усередині НАТО і, можливо, створення "євразійської моделі безпеки", до якої увійдуть Китай, Росія та інші країни ШОС.
Це може відбуватися через дипломатію, яку ми зараз спостерігаємо, або через, на жаль, можливі воєнні дії. Україна має бути як держава готова до різного розвитку подій. Загальна геополітична ситуація складається так, що політичні лідери, які приїжджають, зокрема, в Україну, дбають про інтереси тих країн, які вони представляють.
Візити в Україну голови ради міністрів Польщі Матеуша Моравецького та прем'єр-міністра Великобританії Бориса Джонсона, а також президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана – демонстрація того, що лідери цих країн усвідомлюють серйозність ситуації і самі зараз виробляють для своїх країн різні зміни взаємодії та майбутніх нових реалій континентальної безпеки.
Я сумніваюся, що чинна українська влада зможе використати це все на користь нашої країни та суспільства. Політичний союз, створення якого зараз планують за участю Польщі та Великобританії, безперечно позитивний, бо Польща – союзник України, а Великобританія – головний історичний опонент Росії. Але складається таке відчуття, що представники нинішньої влади хочуть використати зовнішньополітичну кон'юнктуру у своїх зовнішньополітичних цілях. Не треба плутати зовнішньополітичний порядок денний, який живе зовсім за іншими правилами, і внутрішні проблеми нашої країни, де влада чи політики намагаються спекулювати на відповідній тематиці.
Коли Зеленський став президентом, він не декларував об'єднання із Великобританією. Спочатку були спроби домовитися з Росією, потім – із Дональдом Трампом, потім – із Джо Байденом. А коли домовитися не вдалося, почалися переговори з Польщею, Великобританією, Туреччиною.
Україну історично підтримують США, Великобританія та інші країни, незалежно від того, хто президент. Але, очевидно, що нинішня українська влада має відносини зі США і президентом Джо Байденом не дуже добрі. Є багато фактів, які вказують на те, що сьогодні між адміністрацією Джо Байдена та офісом Володимира Зеленського є дуже високий рівень недовіри.
Підхід до зовнішньої політики має бути якіснішим, але, на жаль, такого підходу ми останні кілька років не бачимо. Імовірно, тому, що президентові Зеленському напрям зовнішньої політики не цікавий, а той, хто займається цим напрямом, робить це непрофесійно.
Джерело: "ГОРДОН"
