RU
 
Альфред Кох

Колишній віцепрем'єр РФ.

Україні залишилося отримати доступ до європейських фондів розвитку інфраструктури, і тоді вже Брюссель буде зацікавлений у її приєднанні до ЄС

Україні залишилося отримати доступ до європейських фондів розвитку інфраструктури, і тоді вже Брюссель буде зацікавлений у її приєднанні до ЄС

Фото: Альфред Кох / Facebook

Ось і добіг кінця 120-й день війни. ЗСУ, судячи з усього, покинули Золоте і взагалі всю цю кишеню на південь від Лисичанська, а отже – уникли потрапляння в казан і оточення.

На мій погляд, це розумний крок, який свідчить про зрілість та раціональність українських воєначальників, які не хочуть заради гарних гасел жертвувати своїми солдатами. В іншому, картина поки що мало змінилася порівняно з учорашнім днем.

Але за межами фронту трапилася, на мою думку, епохальна подія: Україна і Молдова набули статусу кандидатів у члени Європейського союзу. Це реалізація того самого "європейського вибору", через який, власне, і розгорівся весь нинішній сир-бор.

Тисячі людей (зокрема ваш покірний слуга) з кінця 2013-го говорили, що це утопія. Що не треба так у лоб. Що ви посваритеся з Путіним, і однаково вас нікуди не приймуть. Що Україні взагалі не потрібно в Євросоюз, бо це просто зміна шила на мило: ви відмовляєтеся делегувати частину свого суверенітету Росії і замість того, щоб залишити його собі, готові віддати його Брюсселю. Де логіка? І так далі.

Але українці зі своєю фірмовою впертістю йшли, йшли, йшли якось обраним шляхом – і дійшли. Ніщо не могло їх зупинити: ані економічні труднощі, ані анексія Криму, ані інспірований Путіним сепаратизм на Донбасі, ані навіть відкритий напад Росії на Україну.

Я не знаю, чи здобуде Україна щастя, ставши членом ЄС, але ця беззаперечна завзятість у досягненні мети – вона сама по собі дивовижний урок послідовності та волі. Причому волі не політиків чи вождів, а волі усієї нації. Так народ побачив своє майбутнє, і він ішов до нього. Ішов довгі 30 років. Пройшов усі випробування, які тільки можна собі уявити. І фактично дійшов.

Я знаю, що зараз українцям почнуть говорити, що це акція, яка нічого не означає, просто пропагандистський трюк для демонстрації солідарності. Що шлях від кандидата до повноцінного члена ЄС займе роки і не факт, що він закінчиться успіхом (якщо взагалі закінчиться колись).

Ось що я вам скажу: фігня це все. Є лише один приклад, коли кандидат у члени ЄС так і не досяг мети, – це Туреччина. Але випадок із Туреччиною – особливий: цю країну, яка фактично повністю знаходиться в Азії, навряд чи можна вважати по-справжньому європейською. До того ж вона має неврегульований конфлікт із країною – членом ЄС – Кіпром, а через нього – із Грецією.

Усе ж таки решта країн, які коли-небудь набули статусу кандидата у члени ЄС, або вже в нього вступили, або йдуть до нього у графіку, який не викликає сумнівів щодо успішного завершення цього процесу.

Шлях від кандидата до члена ЄС пов'язаний із виконанням цілком посильних для України та здебільшого технічних умов типу внесення змін до законодавства тощо.

Причому ці умови є досить об'єктивними і їх виконання легко перевірити. У переважній більшості випадків виконання цих умов повністю перебуває у руках країни-кандидата. І тому тепер уже від України залежить – вступить вона до ЄС чи ні.

Цей шлях пройдено вже такою кількістю країн, що є, напевно, цілком професійні "фахівці зі вступу до ЄС", які можуть допомогти Україні у цьому процесі. Треба не намагатися винаходити велосипед, а просто їх найняти та виконати їхні інструкції – і тоді прийом до членів ЄС стане неминучим.

Але дві головні переваги вступу до ЄС Україна вже має: це безмитна торгівля та безвізове пересування Європою. Залишилося лише отримати доступ до європейських фондів розвитку інфраструктури – і рибка в сітці.

Тоді ці розумники у Брюсселі вже самі будуть зацікавлені у прийомі України, оскільки безглуздо безплатно розвивати інфраструктуру в країні, яка сама не платить у ці фонди.

Але доступ до цих фондів в України може з'явитися лише після перемоги: ніхто не буде, зі зрозумілих причин, будувати, наприклад, дороги і мости в країні, яка веде війну.

А це означає, що Україна для реалізації своєї мети про європейський вибір має перемогти. Я розумію, що вона має перемогти через сотню причин. Але це – одна з них. І аж ніяк не найменша.

Ще вчора продовжувався скандал, спричинений рішенням Литви закрити транзит товарів, які потрапили під санкції, з Росії до Калінінграда.

Російські офіційні особи кидали громи і блискавки, а телеведучі були близькі до непритомності від гніву, який охопив їх. Запальний Соловйов верещав поросям в ефірі й вимагав усіх знищити негайно, хтось (не пам'ятаю вже хто) знову завів волинку про атомну бомбу і вкотре нагадав нам, що у Путіна "терпіння не безмежне".

Згадували договори (чия б мукала), мудрували про удар у напрямку "Сувалкського коридору" і взагалі давали зрозуміти, що ось-ось нападуть на Литву – країну НАТО (ми, росіяни, нічого не боїмося!).

Проте всі вже все зрозуміли: нікуди не дінуться, втруться і возитимуть через Литву лише вантажі, які не підпадають під санкції. А всі санкційні вантажі возитимуть морем. Так, це дорожче, морочливіше і довше. Але такою є ціна за напад на кандидата у члени ЄС – Україну. А як ви думали? За все треба платити. І за дурість і гидоту – теж.

Зрештою, реакція російської влади буде такою самою, як під час подання заявки на вступ до НАТО Фінляндії та Швеції. Покричавши в телевізор "страшні" погрози, Кремль знову зробить пісне обличчя і вустами Путіна скаже щось у тому дусі, що для нас це комариний укус і морем возитиме навіть зручніше.

Але цього разу напруження й істерика були все-таки не в приклад слабші, ніж звичайно. А все тому, що Кремль зрозумів: їх уже ніхто не боїться. Уся їхня грізна міць і слава "другої армії світу" залишилися гнити та іржавіти на полях України. ЗСУ зробили для людства неоціненну послугу: розвіяли міф про незвичайну бойову силу путінського війська. І тепер використання Кремлем цієї "проєкції сили" нічого, окрім дружного сміху, не викликає.

Але Путін однаково не вгамовується. Він тепер зайшов з іншого боку і почав сам від'єднувати Європу від газу. Та фактично вже й від'єднав, знизивши постачання газу, порівняно з минулими роками, на 80%.

Європа (і насамперед її економічний локомотив – Німеччина) зіткнулися з безпрецедентним викликом. І я радий, що наша влада зустріла цю кризу з гідністю та холоднокровністю. Ми впораємося, дорогі українці. "Wir schaffen das!" – як одного разу сказала, зіткнувшись із кризою біженців 2015 року, нелюба мною фрау Меркель.

Ми будемо економити, ми заставимо всю Німеччину сонячними панелями і вітряками, ми запустимо всі наші вугільні електростанції на повну потужність, ми по всьому світу купуватимемо втридорога скраплений газ, але ми не піддамося на путінський шантаж. Такий настрій у німецького народу: "Більше ніякого російського газу". Крапка. Нехай подавиться.

Ми з вами у нашій спільній боротьбі. І ми також тепер несемо нашу частку поневірянь. І нас усіх має поєднувати розуміння нашої правоти.

А якщо наша справа праведна, то ворога буде розбито і перемога буде за нами.

Слава Україні!

Джерело: Альфред Кох / Facebook

Блог відображає виключно точку зору автора. Редакція не несе жодної відповідальності за зміст та достовірність матеріалів у цьому розділі.

МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ
 
 

 
 
 
 
Вибір редакції
 
 
 
НАЙПОПУЛЯРНІШІ МАТЕРІАЛИ