+11 Київ
Так, так, у Росії відбувся державний переворот.
Перші спроби спецслужб вирвати владу у цивільних було зроблено майже відразу після приходу Путіна до влади. Досить згадати історію з арештом Ходорковського, коли глава адміністрації Путіна Олександр Волошин дізнався про це постфактум. Навіть більше: силовики, які готували арешт, до останнього моменту морочили Волошину голову розповідями, що це просто неможливо.
Тепер усі маски скинуто і силовики повністю контролюють країну. Усі формально-конституційні органи влади або є суто декорацією (як, наприклад, усі представницькі органи), або повністю підкоряються силовикам, як, наприклад, суди і виконавчі органи влади.
Залишається запитання: "А що там Путін?" Але в реальності відповідь на це запитання вже не має значення, адже Путін залишається при владі, оскільки він обслуговує інтереси силового блоку. Припинить їх обслуговувати – припинить бути президентом.
Маркс писав, що пролетаріат тоді візьме владу, коли сам себе усвідомить панівною силою. Тобто коли з "класу в собі" перетвориться на "клас для себе".
Проєктуючи цю думку на нинішню ситуацію, можна тільки гадати: відбулося це усвідомлення в головах у силової верхівки Росії чи ще ні. Так чи інакше, але об'єктивно влада Путіна тепер уже стала номінальною. І питання перетворення силовиків на "клас для себе" – питання дуже нетривалого часу.
Хоча особисто я вважаю, що це вже сталося. І непрямим (але дуже промовистим) свідченням цього є добровільна (?) самоізоляція Путіна. Він просто зник. Усі його рідкісні останні появи мають суто ритуальний характер і радше свідчать на користь цього припущення, ніж його спростовують.
Путін фактично перебуває під домашнім арештом. Його страх за свою шкуру, який уже став анекдотичним, полегшує силовикам процедуру його ізоляції і дає їм змогу уникнути некрасивих сцен із його реальним арештом.
Схоже, він і сам уже усвідомив новизну свого становища і не дуже й рветься на волю. А оточення люб'язно підтримує в ньому ілюзію того, що він, як і раніше, "цар гори": організовують йому телеконференції, якісь невиразні виходи до преси, щодня кладуть йому на стіл ретельно цензуровані записочки...
Фактично ми маємо справу із ситуацією "Ленін у Горках – 2", коли Сталін спеціально для улюбленого вождя друкував фейковий випуск газети "Правда" в одному примірнику.
Єдине, із чим я не можу погодитися, слухаючи міркування безлічі спостерігачів, які коментують ситуацію в такий самий спосіб, – то це з тим, що це не може тривати довго.
Помиляєтеся, любі мої. На жаль, це може тривати дуже довго. Немає жодних причин (усю пафосну белетристику не беремо до уваги), чому це не може тривати довго.
Джерело: Альфред Кох / Facebook
