+16 Київ
Головний висновок, який можна зробити із прес-конференції Путіна, у цілому не є одкровенням: "...жодних вагомих зусиль до примирення із Заходом Путін і російська влада загалом робити не мають наміру і не будуть... ".
Відповідно тут і закладена головна проблема середньострокової перспективи розвитку Росії: більшість зацікавлених людей із бізнесу, політики та науки вважає, що Росія потребує серйозного ривка у всіх напрямах життя. І в економіці, і в політиці, і в науці.
В іншому разі відставання від провідних країн, що дедалі посилюється, рано чи пізно приведе Росію у третій світ і, зрештою, до дезінтеграції не тільки як держави, але й узагалі як соціально-культурного явища.
Існування в режимі "судану" в наших широтах і на наших теренах – неможливе. Особливо якщо врахувати, що нинішня влада, навіть опинившись у "суданському" контексті, буде до останнього чіплятися за свою ракетно-ядерну палицю. А ця палиця, мало того, що буде висмоктувати останні соки з нашого тайгового "судану", але й вимагає зовсім не властивої їй технологічної культури.
Отже, згаданий вище ривок-стрибок-підскок або, як тепер модно говорити, "прорив" (із необхідністю якого згоден і Путін) – безальтернативний.
Але ось тут починаються розбіжності. Більшість саме цих зацікавлених осіб вважає, що цей прорив неможливий без нормальних відносин із Заходом. Навіть не тому, що ми поділяємо його цінності, а тому, що технологічні інновації та їх фінансування без Заходу – неможливі. Ні у сфері технологій, ні з погляду ринку капіталів Заходу немає альтернативи.
Однак Путін (мабуть, тут він наразі практично на самоті) вважає, що такий прорив можливий і в нинішніх (або навіть гірших) відносинах із Заходом.
На чому ґрунтується ця впевненість – незрозуміло. Припустимо, він цілком міг так думати ще кілька років тому. Типу Китай дасть нам усе, що ми хочемо! І гроші, і технології. Але тепер уже зрозуміло, що, опинившись перед дилемою "зміцнення Путіна – конфлікт із Заходом", Китай вибере гарні відносини із Заходом. Знову ж таки не тому, що поділяє його цінності, а тому, що вся його економіка ґрунтується на доступі до західних ринків. Причому не тільки до ринків збуту, але й до ринків капіталів та інновацій.
Ще менше шансів замінити Захід шляхом конструювання якихось екзотичних альянсів із Туреччиною, Іраном чи арабськими шейхами. Або у спробі розколоти Європу. Або у розміні Курил на капітали і технології з Японії. Ця вся комбінаторика – не більше ніж дотепне інтриганство: ніякої стратегічної значущості вона не має.
Очевидно, що конструкцію "обложеної фортеці" Путін змалював зі сталінського СРСР. Але навіть Сталін здійснював індустріалізацію на основі західних технологій і з допомогою західних фахівців. І відібраний у селян хліб він продав не в Китай чи Індію, а на Захід. І війну він виграв за допомогою західних грошей і технологій, за допомогою західної зброї й нагодувавши країну західною їжею.
І навіть коли після війни опустилася залізна завіса, він експлуатував полонених німецьких інженерів або займався масштабним промисловим шпигунством. Тобто, кінець кінцем, знову ж таки "запозичив зразки" на Заході.
Але не будемо тут займатися докладним аналізом помилковості путінської позиції. Адже вона від цього не зміниться! Просто зафіксуємо факт її наявності.
Отже, стратегія, яка вимальовується для Росії на найближчі роки, така: ми будемо здійснювати прорив "з опорою на власні сили", тобто реалізовувати чистий і бездомішковий концепт, широко відомий у світі як "ідеї чучхе". Я думаю, із тим самим, зрештою, результатом. Деяким людям, до речі, цей результат подобається. Одразу зауважу, що я до цих людей не належу. А ви?
Джерело: Альфред Кох / Facebook
