+7 Київ
Наближається до свого логічного завершення те, що в сучасній Росії заведено називати виборчою кампанією. Нинішні президентські перегони, попри власну сірість і завчасно відомий результат, явили світові щось, про що у звичайній ситуації намагалися або не говорити взагалі, або сказане прикривали товстим шаром усіляких евфемізмів, зрозумілих лише вузьким фахівцям у сфері політики, та й то лише під час дуже уважного розгляду.
Войовничість російського лідера – свідчення того, яким шляхом піде розвиток Росії в умовах четвертої каденції "нового-старого" президента
Фундамент
Після кількох днів театральної паузи і відсутності на російській політичній сцені чинний глава держави озвучив, як здавалося тоді в Кремлі, вибухове послання до Федеральних зборів. Це був не просто 14-й за рахунком такий виступ. За задумом авторів, звернення, яке підбивало підсумок третього президентського строку, мало приголомшити й одночасно неабияк налякати світ. А внутрішню аудиторію запевнити в тому, що країна нарешті підвелася з колін, і вселити надію, що чергова безальтернативна реінкарнація "царя" піднесе Росію до рівня світової політичної та економічної еліти, у якій росіянам приготоване найпочесніше і найповажніше місце.
Коротше, те, що російський президент не сказав би у звичайній ситуації, було сказано і навіть показано 1 березня 2018 року в московському Манежі. Глава держави, як фокусник із капелюха, виймав і демонстрував здивованій і захопленій публіці все нові і нові дива, створені російським ВПК. Чого не зробиш заради виборів. Навіть якщо і немає сумнівів у їхньому результаті.
[MULTIMEDIA][/MULTIMEDIA][MULTIMEDIA_DESCRIPTION]1 березня під час виступу з посланням до Федеральних зборів Путін презентував розробки російського військово-промислового комплексу. Відео: RT на русском / YouTube[/MULTIMEDIA_DESCRIPTION]
Вдячна публіка раділа. І лише одна людина не тріумфувала. Це був начальник Генерального штабу російських збройних сил Валерій Герасимов. Хочеться думати, що причиною такої поведінки була його поінформованість про дійсний стан справ із тими розробками, які російський лідер презентував і які охарактеризував як такі, що не мають аналогів у світі. Очевидно, він, як ніхто інший, знав, наскільки його верховний головнокомандувач щирий – таких розробок дійсно немає ні в кого, особливо у Росії. Але враховуючи, що від одиничного зразка до серії – дистанція "величезного розміру", яка явно перевищує строк четвертої президентської каденції, дорікнути чинному главі держави у, м'яко кажучи, дифамації язик ні в кого не повернеться.
Але річ навіть не в тому, чи здатний російський ВПК реально створювати такі чудеса в промислових масштабах і необхідній кількості (літак Т-50 або танк "Армата", пам'ятаєте?). А в тому, що ці "найприємніші" для росіян новини прозвучали з вуст президента саме напередодні виборів, на яких він має одержати всенародне схвалення на "царювання" ще протягом найближчих шести років.
Військова риторика не дарма превалювала у виступі російського президента (42 хвилини з майже двох годин загального часу), який повністю називався "Про становище в країні та про основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики". З одного боку, країна, яка розв'язала з вини Кремля першу світову гібридну війну й опинилася внаслідок своїх же не зовсім розумних екзерсисів у міжнародній ізоляції, просто змушена відреагувати на "підступи іноземного супостата" і дати йому гідну відсіч, хоча б гіпотетично й віртуально. Не визнаєш же, "за що боролися, на те і напоролися". З іншого боку, продемонстрована войовничість російського лідера – свідчення того, яким шляхом піде розвиток Росії в умовах четвертої каденції "нового-старого" президента.
[MULTIMEDIA][/MULTIMEDIA][MULTIMEDIA_DESCRIPTION]В інтерв'ю російському телеведучому Володимиру Соловйову Путін заявив, що не відкидає можливості ядерної війни. Відео: Vladimir Soloviev / YouTube[/MULTIMEDIA_DESCRIPTION]
Березневе послання – це своєрідний фундамент нового періоду розвитку російської державності. І сполучним компонентом цього фундаменту, на жаль, виявився військовий. А якщо так, це означає, що країна і далі воюватиме на всіх фронтах. І, судячи з духу виступу, кількість цих фронтів навряд чи в найближчому майбутньому радикально скоротиться. Імовірніше, навпаки. Війна до переможного кінця.
Намір Собчак відвідати Крим із дозволу української влади свідчить, що вона може грати на межі фолу, провокуючи опонентів на порушення власних правил
Стіни
Масовку для президента-самовисуванця на нинішніх виборах створює семеро осіб. Двоє з них – Володимир Жириновський і Григорій Явлінський – уже брали участь у президентських перегонах. Правда, якщо Жириновський постійний учасник цього політичного шоу, то Явлінський востаннє виходив на підмостки ще в далекому 2000 році.
Усі інші учасники, незважаючи на присутність у Думі або у керівництві партій, які вони представляють, мають стати блідим "задником", на тлі якого ще яскравіший вигляд має головний герой цього свята російської демократії.
Однак не всім судилася така незавидна доля політичних спойлерів. Особливу роль було виписано для наймолодшого персонажа політичного дійства, його дебютантки, Ксенії Собчак. Саме її, свою землячку, нинішній російський президент обрав як своєрідного кандидата, якому дозволено трохи більше, ніж іншим учасникам виборчих перегонів.
Молода, кмітлива, епатажна Ксенія як ніхто інший підходила для виконання особливої місії – оживити й "олюднити" виборчу кампанію, внести в неї свіжий струмінь, який хоча б віддалено нагадує демократичні принципи.
Звичайно, виконання таких делікатних завдань можна було доручити тільки дуже близьким, майже "рідним", людям. І такими для нинішнього російського лідера стали дочка і дружина колишнього шефа Путіна, мера Санкт-Петербурга Анатолія Собчака, який помер за загадкових обставин, – Ксенія Собчак і, незримо, її мати Людмила Нарусова. Троє цих людей міцно пов'язані таємницею смерті Собчака, і, можливо, саме ця обставина стала причиною такого вибору.
За всієї своєї неоднозначності від початку ситуація з її участю у виборах поступово почала набувати цілком правдоподібних обрисів. Публіка прийняла Собчак. Це було легко, тому що вивести її в "політичні люди" за підтримки національного лідера було справою політтехнологій та іміджевих технік. А постановні сцени під назвою дебати за участю, наприклад, Жириновського, мали тільки зміцнити виборця в думці, що новачок може успішно грати навіть із таким динозавром політичних джунглів, як Володимир Вольфович.
[MULTIMEDIA][/MULTIMEDIA][MULTIMEDIA_DESCRIPTION]Дебати на телеканалі "Россия 1" 28 лютого, під час яких Собчак облила Жириновського водою зі склянку. Відео: Ксения Собчак / YouTube[/MULTIMEDIA_DESCRIPTION]
Роль Собчак полягала в тому, щоб озвучувати незручні для Кремля проблеми, про які не заведено широко розмірковувати, але і повністю замовчувати які теж не можна. Такі, наприклад, як питання легітимності четвертого президентського строку нинішнього російського лідера. Стосовно цього питання Ксенія навіть зверталася до Верховного суду Росії, але одержала відмову у задоволенні позову. Протягом рекордних двох днів.
Ще одна тема, яку доручали озвучувати Собчак поза межами загальноприйнятої кремлівської зовнішньополітичної парадигми, – питання російсько-українських відносин. Особливо в частині, що стосується анексії Криму.
Те, як вона формулювала своє ставлення до цих провальних для російської політики проблем, можна розцінювати, з одного боку, як своєрідний зондаж насамперед російських виборців. Із подальшим коригуванням ставлення до них із боку майбутнього переможця. А з іншого – сигнал для офіційного Києва про те, у яких межах ситуація може змінюватися. Окрім того, намір Собчак відвідати Крим із дозволу української влади свідчить, що вона може грати на межі фолу, провокуючи опонентів на порушення власних правил.
Зараз, на фінішній прямій, можна констатувати, що молода виконавиця переважно впоралася зі своєю складною роллю. Стане проект під назвою "Ксенія Собчак" одноразовим чи матиме продовження, покаже час. У цього складного рівняння занадто багато змінних. Але щось підказує, що вона не зникне з російського політичного небосхилу і не загубиться серед численних виконавців других ролей та політичних статистів. Адже в Росії були не тільки царі.
Дах
Отже, "Дом-4" підвели під дах. Добудовувати й облаштовувати його доведеться вже новому (старому?) президентові. І хай хто він буде, це завдання надскладне. Помилки, закладені ще на стадії проектування, на початку далеких "нульових", і прорахунки, який припустилися під час подальшого будівництва, за несприятливого збігу обставин (а саме їх ми і спостерігаємо в сучасних міжнародних відносинах) здатні зруйнувати створювану конструкцію і поховати під її уламками всю нинішню російську державність.
