+10 Київ
У політику я прийшла однією з найбагатших жінок, а пішла з неї, не заробивши ні цента
– Інно Германівно, доброго вечора.
– Доброго дня.
– Навіщо політика закомплексованим людям, мені зрозуміло. Навіщо політика вам: розумній, яскравій, красивій і талановитій – поясніть?
– Я прийшла в політику у 38 років. До цього віку я вже створила одну з найбільших консалтингових компаній в Україні. Я юрист, а для людини моєї професії політика – це наступний етап, квінтесенція самореалізації та професіоналізму. І для мене це був наступний професійний щабель.
–Тобто ви у 38 були наївною?
– Я і зараз наївна. Я вважаю, що це мій плюс, а не мінус.
– Вам не соромно бути в українській політиці?
– Ні, тому що в політику я прийшла однією з найбагатших жінок, а пішла з неї, не заробивши ні цента. Я поставила все на те, щоб реалізувати "План розвитку країни" (книга про довгострокові перспективи розвитку України. – "ГОРДОН"), заради якого я три роки відмовлялася від усіх благ, і ми з моєю командою його створили. Він був написаний 12 років тому і вийшов накладом у 3 мільйони примірників. Досі українці кажуть, що немає стратегії розвитку країни, а мій план актуальний до сьогодні на 90 відсотків. Тому я не зупинюся у своїй роботі доти, доки не реалізую його.
– Ви мене засмутили. Я тільки хотів спитати, чи багато ви заробили у політиці, а ви кажете, що ні цента. Навіщо тоді туди йшли?
– (Сміється). Я для іншого йшла в політику. Я хотіла щось змінити, і якщо ви порівняєте мою виборчу програму у мажоритарному окрузі у 98-му році, коли мені було 38, і те, що ми зробили – це практично одне і те саме. Я не буду всього перераховувати, тому що мене просили відповідати коротко...
– ...ви смілива жінка, ви так легко розповідаєте, скільки вам було років, у якому році...
– А чого мені соромитися? (Говорить на камеру). Привіт, мені 56 років, у мене донька та двоє онуків...
– ...виглядаймо всі так у 56 років, як Інна Богословська...
– Дякую, стараюсь (усміхається).
– 20 років у політиці. Ви поміняли чотири партії і п'ять фракцій. Разом зі зміною партій і фракцій переконання змінювалися чи ні?
– Ні, переконання весь час одні і ті самі. 25 років у політиці – це звучить жахливо...
– ...20 чи 25?
– Насправді мало хто знає, що в мене були величезні перерви. Просто я не міняю тип діяльності незалежно від того, депутат я чи ні. У 98-му році я прийшла в політику, а через чотири роки – пішла, у мене була перерва п'ять років. І ці періоди чергувалися. Але я весь час робила ту справу, у якій я впевнена. Я не пішла в цей парламент принципово, тому що, по-перше, потрібно зробити паузу, усвідомити все після Майдану, який для кожного з нас став початком нового життя. Для когось життя – мародера, для когось – героя, для когось – громадянина, але Майдан оновив кожного з нас. Я дуже рада тому, що не пішла в цей парламент, тому що я багато зрозуміла за цей час, і в мене зараз набагато більше моральних сил, ніж було б, якби я, не дай боже, пішла в цю владу.
– Особисто я не люблю жодної української партії і ставлюся до них з однаковим презирством...
– ...їх немає, Дімочко, партій немає...
– ...але немає гіршої партії, на мою думку, ніж Партія регіонів, для мене вона найогидніша. Ви були в першій п'ятірці Партії регіонів, вам не було соромно перебувати в авангарді цієї клоаки? Перепрошую за висловлювання...
– Тоді ні. Це був 2007 рік, дострокові парламентські вибори. А у 2006-му, якщо ви пам'ятаєте, під час чергових парламентських виборів я зі своєю партією "Віче" пройшла весь жах масових фальсифікацій. Ми змусили Верховний Суд місяць розглядати справу про незаконність виборів і довели підробку всіх протоколів виборчих комісій.
– ...усіх?
– Так. Тільки два не були підроблені. І водночас Верховний Суд усе одно виніс рішення, що вибори були законними...
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– ...добре у нас рахували і рахують, так?
– Зараз потрібно знову про це говорити, тому що тоді був єдиний випадок, коли вдалося розкрити мішки з бюлетенями. І в одних виявився вміст сміттєвих кошиків із виборчої дільниці, в інших – рулони шпалер, у третіх – туалетний папір. Ось так у нас рахували! І я боюся, що так відбувається і до сьогодні. Не кажучи вже про те, що ЦВК підбиває підсумки виборів, працюючи незаконно. Тобто в кожній конкретній ситуації справжній політик повинен вибирати. Черчилля колись запитали...
– ... так, він багато партій поміняв...
– Ні, він із однієї партії в іншу переходив чотири рази. Так-от, його запитали, чому він змінює партії з діаметрально протилежними ідеологіями? На що Черчилль відповів, що він шукає ту, яка прийме його ідеологію. Так і я шукаю зараз той момент, коли країна прийме мої переконання, тому що я маю на це право. Я пропахала все своє життя для того, щоб зробити "План розвитку країни".
– ...не дочекаєтесь!
– Не скажіть. Дива трапляються.
Янукович занадто жадібний, боягузливий і найбільше боїться власного народу
– Свого часу ви були в сильній конфронтації з Миколою Азаровим, і навіть запустили термін "азаровщина". Що вам у ньому не подобалося?
– Це була не просто конфронтація, я була першою і, мабуть, єдиною людиною в Україні за всю історію, яка пішла з Кабінету Міністрів за власним бажанням, і не просто пішла, а по пунктах пояснила причини. І те, що я назвала "азаровщиною" (ідеологія і принципи роботи екс-прем'єра Миколи Азарова і його соратників. – "ГОРДОН"), зараз можна назвати "яценюківщиною", "порошенківщиною", "аваковщиною", тому що, на превеликий жаль, у країні нічого не змінилося, залишилася пострадянська система: іржава, огидна, гнила. І особливо гидко через те, що люди до сьогодні платять за це життями. Нещодавно бойовики обстріляли Авдіївку, у підсумку загинуло четверо мирних жителів, а двоє дітей залишилося сиротами і так далі. Це наша плата за те, що ми інфантильні, за те, що суспільство не хоче дорослішати, за те, що, за опитуваннями, Порошенко і Тимошенко знову фаворити президентських перегонів (у кожного рейтинг не нижчий ніж 10–11 відсотків). Але це ж соціальне безумство! Суспільство не хоче дорослішати, значить воно буде платити кров'ю!
– ...проблема ж не в Порошенкові і Тимошенко, і навіть не в Ляшкові...
– ...а в головах виборців...
– ...народ такий. Іншого ж не завезли...
– Народ у своєму побутовому стані значно кращий, ніж у день виборів. От не зрозумієш: на кухнях послухаєш людей – говорять розумні речі, просто мудреці. На виборах же стають як стадо, тому що колись в Україні запровадили технологію, що треба голосувати тільки за фаворитів, адже "маленькі" все одно програють. Створюють через соціологічні дослідження фаворитів, і зганяють людей на голосування...
– Як говорив Сталін: "Інших письменників у мене для вас немає"...
– У нас хороший народ, йому просто потрібно повірити в себе. Комплекс неповноцінності – це головна проблема сьогодні.
– Що за людина Віктор Янукович?
– Пора вже перестати про нього говорити, тому що президент, який утік із власної країни, узагалі не заслуговує розмови про нього. Це абсолютно точно. Єдине, що я б хотіла сказати: ніколи дурень і ідіот не стане президентом...
– 100 відсотків .......
– Він, безумовно, мав і таланти, і здібності, але виявився занадто жадібним і боягузливим, через що вся країна і постраждала. Але те саме можна сказати й про сьогоднішнього президента. Про це свідчить його недавня прес-конференція. Занадто жадібний, занадто боягузливий і найбільше боїться власного народу, тому поки – це діагноз.
– У вас із Януковичем були особисті контакти?
– Так, звичайно, він особисто запрошував мене в першу п'ятірку.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Який він в особистому спілкуванні, яким вам здався?
– Фантазер, він дуже багато...
– ...придумував...
– ...так.
– Що було найяскравішим із придуманого?
– Що він був чемпіоном Європи з автомобільних перегонів (сміються).
Мені телефонували і розповідали, як буде виглядати мій обвуглений труп у моєму згорілому автомобілі
– У травні 2009 року ви, перша і єдина, відкрито заявили про підготовку угоди між Партією регіонів і БЮТ, про фактичний конституційний переворот і захоплення влади. Завдяки публічному скандалу переворот було зірвано. БЮТ та Партія регіонів хотіли просто поділити сфери впливу і царювати удвох?
– Ні, вони не просто хотіли, а поділили. І країні дуже важливо це знати: було підготовлено текст Конституції, який повністю змінював хоч якийсь, але демократичний устрій країни, на абсолютно авторитарно-тоталітарний. Наприклад, у першому розділі Конституції була записана така норма: ЗМІ, які допустили публікацію дезінформації, позбавляють ліцензії без права поновлення...
– ...чудово...
– Так, ось такий маркер. Це була потворна Конституція, але ще огиднішим був договір, який вони вже фактично парафували. Янукович і Тимошенко домовилися змінювати владу в Україні за схемою Путін – Медведєв. Тобто до 2029 року було розписано: сьогодні Янукович президент, Тимошенко – прем'єр, завтра – навпаки. Територія України була поділена за кількістю виборців, кожен виборчий округ. Було розписано всі посади, аж до директорів шкіл, і хто за яким навчальним закладом закріплений...
– ...страхіття!
– Це реальність! Хто не ледачий, може знайти Конституцію в архівах "Української правди", а договір Сергій Лещенко надрукував кілька років тому в тому самому виданні.
– Цей договір між Януковичем і Тимошенко готували з допомогою Путіна чи ні?
– Його 100 відсотків готували під керівництвом Медведчука, а оскільки Медведчук і Путін, на мою думку, одне і те саме для України, то, найімовірніше, Путін у цьому брав участь.
– Тобто дві такі людини, які ненавидять одна одну, як Янукович і Тимошенко, змогли знайти спільну мову?
– Їх зводили. Була величезна переговорна група. Я про це дізналася зовсім раптово. Було незрозуміло, що відбувається, почалися якісь...
– ...ворушіння...
– ...так, якісь незрозумілі кроки. Я про це дізналася практично одночасно з Юлією Мостовою (український журналіст, співзасновник і головний редактор тижневика "Дзеркало тижня. Україна". – "ГОРДОН"), яка і надрукувала текст Конституції. Очевидно, десь за чотири–п'ять днів до цього був витік інформації. І Юля опублікувала текст Конституції, а я пішла в прямий ефір на телебачення. Ви собі уявити не можете, що там творилося!
– ...не можу...
– Дізналися, що я їду на телебачення, мені телефонували, розповідали, як буде виглядати мій обвуглений труп у моєму згорілому автомобілі!
– ...ось так?
– А як ви думаєте?! Коли я на Майдан вийшла – це було просто так?! Але мені не звикати. Якщо пам'ятаєте, захист Нікопольського заводу був?
– ...так, феросплавного, звичайно...
– Чотири дні там барикади стояли.
– А що, це драйв такий у вас з'являється?
– Це принцип. Тому що ситуацію з Нікопольським заводом узагалі неможливо було витримати. Я тоді фактично виступила проти Тимошенко, у якої був рейтинг 82 відсотки, проти розкачаної в суспільстві вимоги повної реприватизації. А я пішла на захист інституту приватної власності загалом! Якби я тоді відстоювала тільки один завод, ніколи в житті його б не вдалося захистити!
– Завод належав Віктору Пінчуку?
– Тоді так.
– Пінчук платив вам за те, що ви його захищали?
– Ні, взагалі!
– Узагалі не платив?
– Узагалі!
– Тобто ви просто пішли і захищали завод?
– Просто Вітя мені зателефонував і сказав: "Інно, будуть забирати". А в мене до того часу на руках уже був план, за яким за тиждень повинні були забрати ще сім підприємств. І це ж була не реприватизація. Це просто забрали в одних на користь інших!
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Якщо Пінчук вам не заплатив за те, що ви так героїчно захищали феросплавний завод...
– ...він не повинен був платити!
– ...він – невдячна людина...
– Ні, неправда.
– ...я жартую...
– У нас із Віктором дружба, і це абсолютно правильні стосунки. Він мені дуже допоміг під час виборчих проектів. Колись ми разом були ініціаторами "Команди озимого покоління". І Андрій (Кузьма Скрябін. – "ГОРДОН") написав нам на підтримку цілий альбом. Так що справжні стосунки можливо будувати тільки навколо принципів і цілей.
Тимошенко прийшла в політику через депутатську недоторканність
– Свого часу ви заявили, що Тимошенко була б небезпечнішим тираном, ніж Янукович. Це так?
– Так. Вони однакові: обидвоє авторитарні, фрустровані повністю. Вони пішли в політику, щоб зализати свої рани дитинства. Вони дуже жадібні і абсолютно безпринципні.
– У Тимошенко теж були рани дитинства?
– Ну звичайно. Тато, насамперед. Але не будемо в це лізти. Хто захоче – сам розбереться. І найважливіше, що обидві ці людини жадають безмежної, неконтрольованої влади і безмірних грошей. Але якщо Янукович йшов до свого виборця через шлунок, то Тимошенко – через серце. А небезпечніший якраз той, хто через серце.
– Чому ви так не любили Юлію Володимирівну?
– Юлія Тимошенко – це людина, яка прийшла в політику на крадіжці, брехні та корупції. У 1996 році вона вперше стала депутатом тільки тому, що їй потрібна була депутатська недоторканність. На неї тоді вже було заведено кримінальну справу за контрабанду. А разом із Лазаренком вона скоїла найстрашнішу корупційну махінацію в історії України. Тому що ті мільярди доларів, які вони вкрали у країни, фактично розбомбивши її економіку на початку 90-х – сьогодні це сотні мільярдів доларів. Ця жінка не мала права йти в політику. Цинізм, коли зло одягається в білі одежі, – найстрашніший. Пам'ятаєте пісню Висоцького, коли зло напоїло добро і пішло гуляти світом в його одежі. Це та сама історія.
– В ефірі "112 каналу" ви сказали, що Юлія Тимошенко подарувала своєму коханому газові вишки.
– Так, це всі знають.
– ...кому і коли?
– Не буду називати, недобре лізти в такі особисті стосунки.
– Це правда, що Юлію Тимошенко посадили саме ви?
– Ні, звичайно. Працювала велика машина. Але те, що я, завдяки роботі комісії з питань газу (Тимчасова слідча комісія з питань газових угод, яку очолювала Інна Богословська. – "ГОРДОН"), витягла всі документи, зв'язки і так далі – це правда. До мене ніхто за це не брався.
– Це правда, що Юлію Володимирівну Тимошенко посадили в день вашого народження?
– Так. Преса багато жартувала, що це був подарунок. Але я про це не знала.
– ...тобто це не був подарунок?
– Ні (сміється).
– Це збіг?
– Так. Якщо хтось і збирався зробити такий подарунок, то мені про це нічого не сказали.
– Юлія Володимирівна – жінка цікава, красива, розумна, талановита, ми не можемо цього заперечувати.
– Безумовно.
– Коли вона опинилася у в'язниці на нарах, вам, як жінці, не було її шкода?
– Якщо ви помітили, я жодного разу щодо цього не раділа, і в мене за всі ці роки не було жодного такого інтерв'ю. Але Тимошенко повинна була сидіти, вона скоїла страшний злочин, унаслідок якого українська економіка втрачала приблизно 6 мільярдів доларів на рік. Сьогодні вже не втрачає, тому що ми нарешті відмовилися від прив'язки до газових контрактів.
– Але зараз ви говорите як юрист, а як жінці жінку вам було її шкода хоч раз?
– У мене такого немає. Багато хто каже, що я як білий мармур, який неможливо пробити. Але коли ти в політиці збираєшся зробити щось значне, гендерна належність зникає. Жінка – це вдома, з коханими, рідними, з вами, може, у розмові. Але коли ти входиш у політику, там уже кокетувати не можна: або ти як білий мармур, або тебе роблять лайном.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Сьогодні ваші стосунки з Тимошенко відновилися, нормалізувалися?
– Ні, у нас як не було жодних стосунків, так і немає.
– Ну добре, ви іноді з нею перетинаєтеся?
– Ми практично ніколи не перетиналися.
– Але бувають моменти, коли ви зіткнетеся обличчям до обличчя?
– У Шустера в студії були (усміхається).
– І?
– Колись стикалися на засіданні комітету з бюджету.
– Ви дивилися одна на одну?
– Так, звичайно.
– І нормально?
– А що, ми волосся одна одній рвати повинні?!
– ...ну мало що...
– Ні, ні, ні (сміється).
– Спокійно, нормально?
– Я думаю, і в мене, і в Тимошенко вистачає розуму не чинити як жінки в політиці. Ми повинні чинити як політики.
Усі українські олігархи прямо або опосередковано фінансували Майдан
– Свого часу ви заявили, що Сергій Льовочкін був останнім острівцем демократії в оточенні Януковича.
– Так, це правда.
– У чому це виражалося?
– Це було ліберальне крило фракції: Льовочкін, Тігіпко, я. Ми навмисне не голосували, хоч і через страшні скандали, за закони, які проштовхувала "сім'я". Я з чоловіком спеціально полетіла з України, щоб не голосувати за Арбузова, коли його призначали першим віце-прем'єром. І Льовочкін був останнім із найближчого оточення Януковича, хто чинив опір. Він же першим подав заяву про відставку, після того як Янукович на своєму дні народження у 2012 році заявив, що молодим потрібна дорога, що всі повинні піти. Але Янукович його заяву не прийняв, і відтоді, з того дня народження, почався дуже великий розкол у Партії регіонів.
– Ви довго працювали з Сергієм Тігіпком. Він боягузлива людина, на вашу думку?
– Я вважаю, що це головний його недолік як політика. Це не можна назвати "боягузливий"...
– ...нерішучий?
– Ні, це не те. У політиці настає момент, коли принципи стають важливіші за все. Як для президента країна повинна бути на першому місці, так і для політика в момент вибору принцип повинен бути найважливішим, важливішим від особистого інтересу і так далі! Знову ж таки, повернемося до Черчилля, у нього є геніальний вислів, один із моїх найулюбленіших: "По-справжньому безстрашним може бути тільки той, кому немає чого втрачати"...
– ...сто відсотків...
– Мені дуже подобається фільм "Гладіатор". У чому була фішка головного героя: Господь забрав у нього все, щоб він міг поводитися абсолютно вільно і не озиратися. І в політиці тебе нічого не повинно тримати. У бізнесі у Сергія все чудово, тому що бізнес не вимагає такої самовідданості. А справжня політика і державна діяльність вимагають, щоб у момент "Ч" ти забув про все. Тоді, на Нікопольському заводі, у мене не було депутатської недоторканності. Усі вважають, що я була такою сміливою на барикадах саме тому, але тоді я не була депутатом!
– Чи правда, що фінансували Майдан Льовочкін, Фірташ і Бойко?
– Зокрема. Я не знаю щодо Бойка, але у мене є інформація, що Льовочкін і Фірташ – так.
– Але Льовочкін і Фірташ давали гроші?
– Звичайно.
– І багато?
– Безумовно, усі українські олігархи...
– ...і Рінат Ахметов?
– Усі українські олігархи так чи інакше, прямо або опосередковано фінансували Майдан.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– І Рінат Ахметов, і Віктор Пінчук фінансували Майдан?
– Щодо Ріната Ахметова не знаю (усміхається). Прямо чи опосередковано. Зупинімося на цьому.
До розстрілу Майдану були залучені не професійні спецпідрозділи
– Хто організував Майдан, ви знаєте?
– Ні.
– У вас є припущення щодо цього?
– Я не знаю. Ви запитали, чи наївна я. Я вважаю, цей Майдан почався дійсно зі студентів...
– ...я теж так уважаю...
– І коли Янукович бігав по стелі і кричав, вимагав від Яценюка, Кличка і хто там ще був?
– ...Тягнибок...
– ...Тягнибока, щоб вони впоралися з Майданом, він абсолютно помилявся. Вони не могли впоратися з Майданом, тому що Майдан жив, як Соляріс, це було поле смислів.
– А Яценюк і Тягнибок взаємодіяли з Януковичем? Це були його люди, у гарному сенсі цього слова?
– Це не були його люди, але він їх чудово знав, і вони, звичайно, взаємодіяли. Але головним із взаємодії з Януковичем був Яценюк.
– Хто розстріляв Майдан, ви знаєте?
– (Замислилась). Ви маєте на увазі 18–19–20-те числа?
– Так, Небесну сотню...
– (Зітхає) Спробуймо. Перше і найголовніше – там точно були присутні росіяни. Причому, зважаючи на те, що в мене є достовірні відомості від одного з беркутівців про те, що 20 осіб із його підрозділу вивезли в Конча-Заспу, забрали обмундирування, жетони, а потім це все на когось одягли...
– ...приголомшливо...
– ...то це дає мені чіткі підстави вважати, що там були задіяні не наші професійні спецпідрозділи. Це перше. Друге: я особисто бачила відеоматеріал, який передав "Беркут", що дехто, одягнений у форму беркутівця, стріляв із даху спочатку в бік Майдану, а потім – у бік поліції...
– ...і туди, і сюди...
– Так. 20-го числа нам це показали беркутівці просто на вході до Верховної Ради. І третє: без Януковича цього не зміг би зробити ніхто. Я знаю, як тоді була влаштована система влади. Хтось недавно казав, що Льовочкін розігнав Майдан – це смішно з однієї простої причини...
– ...смішно?
– Так. Тому що за всі вуличні акції завжди відповідав тільки Клюєв, а наглядав тільки Саша Янукович. Тобто у Януковича все було побудовано жорстко. Ніхто не міг залізти в сектор відповідальності іншої людини. Це було неможливо.
– Сергій Клюєв був талановитою людиною?
– Талановитою, але абсолютно аморальною. У сенсі політики, як людину я його не знаю.
– Під час Майдану ви зробили, я думаю, головний учинок у вашому житті – ви публічно відмежувалися від Януковича, від Партії регіонів. Це було самостійне рішення чи зроблене під чиїсь гарантії?
– Ні, звичайно, самостійне.
– Вам ніхто не сказав: "Не хвилюйся, ми підстрахуємо"?
– Про що ви говорите?! Це було пекло! Особливо перші два тижні, тому що не тільки я вийшла з Партії регіонів, але й чоловіка (Володимир Мельниченко – народний депутат, колишній член фракції Партії регіонів. – "ГОРДОН") із собою забрала.
– Чоловік сам не зважився б, правда?
– Я думаю, що ні (сміється). І в нас лупили з усіх стволів, що називається. Автоматники підійшли до нашого дому, і чоловік відстрілювався по льоду.
– Відстрілювався?
– Так. І мені в кишеню кидали записки.
– Якого змісту?
– З погрозами вбивства.
Навпроти мого чоловіка поклали кілька мільйонів доларів, щоб він повернув мене у фракцію Партії регіонів
– Що там було написано?
– Ну, суко, спалимо, заллємо свинець до рота і так далі. Багато радісного. Усіх наших друзів, кого могли, підняли. Зі мною ніхто не став розмовляти, тому що зрозуміли, що мене неможливо...
– ...налаштувати...
– Так. А заяву чоловіка шахрували і не оголошували в Раді два тижні. За цей час усіх членів його сім'ї смикнули, просили вплинути на Володю, щоб той умовив мене. Його викликали перші особи Партії регіонів.
– Хто?
– Не буду говорити. І керівництво Верховної Ради теж. Навпроти нього поклали кілька мільйонів доларів, щоб він мене повернув у фракцію і так далі. Було дуже багато всього...
– ...так ви завидна наречена, слухайте?!
– Так! (Сміється).
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Кілька мільйонів доларів поклали, так? Приголомшливо!
– Так. Але все це було дуже складно. У нас розбили скло в машині. За секунду, поки ми були в магазині, витягли звідти все. А оскільки тоді ми гроші возили із собою, ось їх у нас і вкрали. Усі гроші, які були.
– І все витягли?!
– Так.
– Скільки там було?
– $10 тисяч. Це все, що було в заначці у сім'ї взагалі. Потім друзі допомагали. Тобто ми пережили дуже багато труднощів.
– Вам не страшно було суто по-людськи і по-жіночому?
– Ні. Узагалі.
– Ну втрачати ж є що?
– Ні, це інший стан. Це стан, коли я знаю, що роблю правильно. І ось тоді мене похитнути неможливо! Знаєте, у мене ж іще мама! (усміхається) Вона юрист, але, насамперед, мама, звичайно. І коли була зачистка Майдану, з 10-го на 11 грудня 2013 року, ми приїхали, а там тисяч сім–вісім спецпризначенців...
– ...я був там на сцені, я все це бачив...
– ...і тут телефонує мама. А вона ж усе життя викладала в юракадемії...
– ...харківській...
– ...і в неї всюди маса учнів. І якийсь високий чин із її колишніх студентів зателефонував і каже: "Людмило Олексіївно, там у вас Інна на сцені, заберіть її, тому що сьогодні буде біда". І мама ридає мені в телефон: "Інночко, іди!". Ви знаєте, у мене навіть не сіпнулося нічого. Я сказала: "Мамо, ні!" Сказала так, що більше вона не телефонувала.
– У мене на початку Майдану було абсолютно чітке відчуття, тверда впевненість, що Янукович усе одно піде, його не буде...
– ...так...
– Коли я говорив про це всім лідерам Майдану, вони відповідали, що це неможливо. Яценюк сказав: "Ти що! Дай боже довести його ослабленим до 2015 року". Ви теж вірили, що його не буде?
– Ні, я знала, що його не буде.
– Це кармічна впевненість, правда?
– Так, але не тільки. Багато хто запитує, чому я 30 листопада 2013 року, після побиття студентів, написала у блозі, що почалася операція з розчленування України? Ось звідки я це знала, жодної інформації щодо цього в мене не було! Але якщо ти займаєшся справою, а політика – це не бла-бла-бла і не заробляння грошей. Це важка робота, це аналіз, учитися треба з ранку до ночі, багато читати, щоб у тебе всі пори сприймали інформацію, щоб ти навіть не розумів, звідки вона прийшла, але вона прийшла, і тоді ти можеш моделювати. І коли я 30 листопада сказала, що це початок операції Путіна з розчленування України, скільки преси сказало, що Богословська піариться хрін знає на чому! А коли 31 січня я сказала, що він піде на Україну і буде забирати Крим, Донбас, Харків і Запоріжжя, – це взагалі такий ґвалт розпочався!
– Скажіть, будь ласка, Євгена Кушнарьова, дуже талановиту, на мою думку, людину – убили чи він загинув сам?
– Я не знаю. Не хочу говорити про це, просто не знаю.
– Ви знали, що Кушнарьова планували на заміну Януковичу з Москви, як лідера Партії регіонів?
– Ні. А у вас точно є така інформація?
– Мені про це говорили.
– Я не в курсі. Він, цілком очевидно, становив конкуренцію Януковичу. Тоді я не була в Партії регіонів, але Харків – велике село, і багато харків'ян говорили, що, звичайно, повинен бути Кушнарьов, а не Янукович.
– А я знаю, що в них були напружені стосунки, і одного разу дійшло до того, що під час президентських виборів (коли Янукович боровся з Ющенком) була їхня спільна поїздка до Харкова. Янукович побачив величезну кількість білбордів і сказав Кушнарьову: "Я ж просив поменше!". Кушнарьов відповів: "Ви не знаєте Харкова, тут треба так". І той його вдарив по обличчю...
– О, господи!
– Мені про це розповіла людина, яка була на передньому сидінні цього автомобіля.
– Я не схильна вірити таким розмовам. Знаючи Женю, можу сказати: якби він дістав по обличчю, він більше й секунди не залишався б поруч із Януковичем. Кушнарьов – людина не кон'юнктурна, а з чітким розумінням основних цінностей і почуттям власної гідності...
– ...після ефіру я вам скажу, хто мені це розповів...
– Серйозно?! Ну добре (сміється).
Я можу повірити в те, що Кернеса замовив Аваков
– Ви заявили, що за час перебування при владі у Харкові Геннадій Кернес став доларовим мільярдером.
– Так, це так.
– Це так?
– Він має вулиці за кордоном, вертольоти-літаки, машини величезної вартості. Звичайно, кожен харків'янин, що б він не робив – платить Кернесу. Тому що в нас у Харкові світлофор, наприклад, може коштувати кілька мільйонів, а іноді й десятки мільйонів гривень, лавка – 170 тисяч тощо (усміхається).
– Ну, це Харків!
– Тому харків'яни платять Кернесу щосекунди...
– ...мені Геннадій Кернес здається дуже розумною людиною...
– ...безумовно.
– Скажу непопулярну річ, напевно...
– ...він дуже сильний організатор...
– ...скажіть, вам зараз шкода його, такого немічного?
– Так.
– Шкода по-людськи?
– Так, звичайно.
– Ви заявили, що Кернес досі перебуває на посаді мера Харкова, а не у в'язниці, тому що відкупився від Авакова, повернувши йому газові вишки. Що це означає?
– Так, це правда. Коли Аваков утік із Харкова, після того як він був там губернатором, він же втік не просто так – щодо нього було заведено величезну кількість кримінальних справ. Зокрема за незаконне відведення земель, розкрадання тощо. Він відсиджувався в Італії, а в цей час тут команда Добкіна і Кернеса нелегально забрала практично всю його власність. І коли він повернувся на все це страхіття, точніше, ми отримали страхіття Авакова на посаді міністра внутрішніх справ, то йому було повернуто всі його газові вишки в Харкові. До того ж, Аваков у нас великий ділок у сфері нафти і газу: нафта в Полтаві, маса родовищ та інше. І, звичайно, історія з Ігорем Котвіцьким (депутат від фракції "Народний фронт", бізнес-партнер Арсена Авакова. – "ГОРДОН"), який вивів $40 мільйонів. Пам'ятаєте, як зам'яли цю історію? $40 мільйонів вивели з країни нібито за борговими зобов'язаннями!
– Будемо заздрити...
– Ні, будемо карати! Вони повинні сидіти.
– У нас залишається трохи часу, тож переходимо в режим півбліцу...
– ...давайте.
– Що за людина Аваков?
– Це погана людина. Він не повинен бути на посаді міністра внутрішніх справ.
– Що зараз відбувається у Харкові? У кого в місті влада?
– У місті зараз влада у Кернеса, але Аваков намагається зробити комбінацію, за якої він отримає в наступній ітерації владу над містом. І як зараз він осідлав усі старі схеми в міліції, так він осідлає схеми Кернеса в Харкові.
– В інтерв'ю інтернет-виданню "ГОРДОН" Геннадій Кернес сказав, що його замовив Аваков. Ви з цим згодні?
– Після того як я прочитала в інтернеті переписку Авакова з колишнім харківським губернатором Балутою, я можу в це повірити.
– Що, на вашу думку, зараз відбувається в Україні, якщо двома словами?
– Повний розпад старої системи і не створена нова. Тому й така корупція – коли кров не може текти судинами, вона починає текти зверху. Зараз це так.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Безвіз – це перемога України?
– Так, звичайно.
– Однозначна?
– Так.
– Що буде з Кримом і Донбасом?
– Тут я не можу сказати, що буде, я можу сказати, що має бути.
– Крим і Донбас повернуться до складу України, на вашу думку?
– Так. Але тільки Крим може повернутися як кондомініум, як територія під управлінням кількох держав. Якщо ми хочемо спокою у Чорноморському регіоні – це повинен бути кондомініум Україна–Туреччина–Росія. Але це можливо тільки після того, як у Росії не буде Путіна.
Якщо ми не вийдемо на дострокові президентські вибори наступної весни – у країні буде повстання
– Хто був найкращим президентом України за всі роки незалежності?
– Безумовно, Кучма.
– Чим він вам подобається більше від інших президентів?
– Це не подобається, це об'єктивна оцінка того, що він зробив. Кучма повністю створив пострадянську Україну. Він увів інститут приватної власності, спрощене оподаткування для малого бізнесу, добру базу для створення українських компаній із транснаціональним капіталом, він увів опозицію як легальний інститут при владі, він почав свободу слова, тому що якби не було свободи слова, то не було б і "України без Кучми" тощо. Він повністю відрізав нас від совка і заклав основи пострадянської держави.
– Чому такий низький рівень українських політиків? Чому в нас до влади пробиваються не найкращі, а, навпаки, найгірші?
– Я вважаю, що велика біда сталася тоді, коли Ющенко зламав тенденцію розвитку, закладену Кучмою. Адже коли Кучма йшов, ми три роки поспіль мали найвищий темп розвитку ВВП у світі! 9, 12 і 12 відсотків відповідно. Коли Ющенко виявив слабкість і призначив Тимошенко прем'єр-міністром, він відчинив двері війні у владі. І ця війна поховала Україну.
– Поява у Верховній Раді незалежних людей, у принципі, можлива?
– Так, звичайно. Я там з'явилася як незалежна людина. Зараз дуже багато молоді, у якої є шанс стати політиками. Але вони повинні зрозуміти, що політика – це теж професія, у ній є свої правила, закони, вимоги і так далі.
– Восени президентські і парламентські вибори будуть в Україні?
– Ні, я не бачу осінніх виборів, але я вважаю, якщо ми не вийдемо на дострокові президентські вибори наступної весни – у країні буде повстання.
– Вам не хочеться знову до Верховної Ради?
– Ні. Я піду, найімовірніше, іншим шляхом. Але не до Верховної Ради.
– Вам у президенти не хочеться?
– Мені не хочеться, але, можливо, це потрібно буде зробити.
– Вродливій жінці серед чоловіків в українській політиці важко?
– (Замислилась). Уже ні. Спочатку було складно, коли всі вважали, що я така, як багато жінок, які приходять у політику через ліжко. Коли зрозуміли, що не така – стало легко.
– Більшість жінок в українську політику приходить через ліжко?
– Багато хто приходить або через ліжко, або через зв'язки, або через патерналізм. Але багато хто приходить і по-іншому. Знаєте, адже жінка в українському бізнесі, наприклад, це гарна робоча конячка. Як правило, бізнесмен чоловік, але керівник у нього – жінка. І дуже багато бізнесменів приводять таких жінок у політику. Тобто там немає ні постелі, ні банального протекторату, там є просування вірного, надійного професіонала в політику...
– ...що логічно...
– ...так.
– Сексуальні домагання щодо вас із боку українських політиків, може, президентів, були?
– Були (Усміхається).
– Чим вони закінчувалися?
– Нічим.
– Чому?
– У мене завжди був коханий чоловік, це приємно.
– Але це було за пікантних обставин? Як це відбувалося? Хоч один приклад...
– Ні, не буду наводити прикладів. Такого не повинно бути в політиці. Зараз є один дуже яскравий, помітний політик в Україні, і зі всіма його плюсами, коли він їде і бачить гарну жінку, цю жінку затягують до нього в машину незалежно ні від чого...
– ...таж він Лаврентій Павлович Берія просто!
– Таких політиків не можна в Україні приймати. Нам треба ставати іншими. Ми заслуговуємо іншої якості влади, тільки ми самі повинні в це повірити, тому що весь час віримо тільки в те, що лайно може нами керувати.
– Інно Германівно, я вдячний вам за гарну, щиру розмову. Мені було з вами дуже добре спілкуватися...
– ...дякую, і мені.
– Хочу вам побажати всього найкращого. І останнє запитання: Україна проб'ється, так чи ні?
– Так!
– Однозначно?
– Ще за мого життя (усміхається).
– Спасибі.
– Спасибі вам.
Записала Вікторія Добровольська
