+10 Київ
Готовий стати довіреною особою Путіна, якщо він візьме хоро-о-оший незмивний зелений фломастер і напише в Гундяєва на лобі слово з трьох букв
– З нами по скайпу Олександр Невзоров, телеведучий, публіцист, чотири рази депутат Державної думи Росії. Олександре Глібовичу, добрий вечір.
– Привіт.
– Рада вас бачити і чути. У 2012 році ви були довіреною особою Володимира Путіна. Не шкодуєте зараз, що допомогли цій людині ще раз стати президентом Росії?
– Знаєте, щодо "шкодувати" – це не до мене. У мене свої уявлення про мораль і цінності взагалі всяких моралей і моральності, тому я ні про що не шкодую і до будь-якого епізоду своєї історії ставлюся з однаковою терпимістю.
– А чому ви пішли з його команди? Що тоді сталося?
– Я просто зробив свою справу, і далі мені було нецікаво... Далі були абсолютно ідіотські умови: треба було вступати в якісь "народні фронти", треба було солідаризуватися з усією цією зграєю смішних і жалюгідних прохачів, кон'юнктурників, які вимолювали для себе цирки, звання народного артиста, нерухомість... Тому я спокійно пішов, до того ж, як ви знаєте, моє перебування як довіреної особи теж не було безхмарним, оскільки, перебуваючи в цьому статусі (до речі, офіційно мене ніхто з цього статусу ще не вивів), я дозволяв собі говорити все, що я думаю, і про попів, і про так звану духовність, і про державність. І, звичайно ж, усіх від цього дико ковбасило.
– Ви сказали, що готові стати довіреною особою Путіна на наступних виборах, якщо він виконає низку ваших умов. Назвімо ці умови.
– Це не умови. Це мої дрібні примхи, і якщо він зважиться на це піти, то чому б і не стати його довіреною особою? По-перше, нафіг віддати Крим. Із вибаченнями. Прибрати всю терористичну нечисть із Донбасу, усіх прибічників "російської весни", зачистити територію, прибрати й оплатити весь розгром. Ну і остання умова: узяти хоро-о-оший незмивний зелений фломастер і написати в Гундяєва на лобі слово з трьох букв (патріарх Кирило, у світі – Володимир Гундяєв, предстоятель Російської православної церкви. – "ГОРДОН").
– Вам з адміністрації президента РФ поки не телефонували і не говорили, що готові піти на переговори з вами?
– Поки ні. Вважаю, вони обмірковують...
– Люди, знайомі з Путіним добре або дуже добре, розповідали мені, що він в особистому спілкуванні вербує (і робить це віртуозно) або, навпаки, тисне, а багатьом – навіть президентам – грубіянить. Як він спілкувався з вами?
– Ну, по-перше, ви подивіться на цих президентів: як їм можна не грубіянити?! Дурень на дурні – нічого в цьому дивного немає. Узагалі в президенти здебільшого потрапляють люди розумово збиткові, тому що всім іншим є чим зайнятися, окрім виконання президентських обов'язків. Ні, він не тисне, не вербує... Навіщо мене вербувати? Я ж, грубо кажучи, на пам'ять знаю всі ці прийоми і ходи.
– Із дитинства (дід Невзорова по матері – генерал МДБ СРСР Георгій Невзоров. – "ГОРДОН").
– Так. Я ріс у цьому середовищі, і багато в чому я – похідне, плід цього середовища. Перша іграшка, яку я пам'ятаю, – це капсула, у яку закривали ключ, який потрібно було дістати в чергового відділу управління КДБ. Тому тут мене здивувати чим-небудь важко. Ні, він – чарівна людина, вельми і вельми приваблива.
Фото: Олександр Хоменко / Gordonua.com
– Андрій Ілларіонов в інтерв'ю сказав мені: "У Путіна православ'я головного мозку. Навіть не знаю, яка зараз стадія. Він усе більше потрапляє під владу духівників і старців. Ми спостерігаємо, як часто він літає на Валаам, спілкується зі старцями, молиться, навіть адміністрація президента поширює відповідні ролики". Запитаю вас як експерта: це дійсно так? Путін під владою старців чи це просто загравання з електоратом, який вірує?
– Ілларіонов – людина розумна, але дуже озлоблена, дуже сильно грає проти Путіна і розуміє, що потрібно використовувати всі прикмети маразму і дурості, щоб якимось чином дискредитувати його. Насправді все не так сильно. І якщо ви вірите, якщо ви допускаєте поєднання двох слів "щирість чекіста", то я, Олесю, вам співчуваю...
– "Гарячий сніг"...
– Так. Так само як я співчуваю всім тим, хто будь-які прояви почуттів хай би якого політика приймає за чисту монету.
Якби раптом Путіну спала неймовірна думка відновити монархію і заявити про священність своєї влади, жодних аналізів ДНК і спадкування Романовим йому б не знадобилося
– Спостерігаючи за істерією з "Матильдою", Поклонською, православною церквою з Києва, у мене складається враження, що наступним кроком буде аналіз ДНК, який покаже, що Путін є прямим нащадком Миколи ІІ. І тоді вибори не потрібні, коло замкнеться, влада – від Бога. Що ви думаєте про цю історію?
– Росія – країна раптова і несподівана. Причому можу вам сказати, що якби раптом йому спала неймовірна думка відновити монархію і заявити про священність своєї влади, жодних аналізів ДНК і спадкування Романовим йому б не знадобилося. Він цілком може зробити це на неспадній, постійній, перманентній хвилі захвату, яку відчуває 86 – а я підозрюю, що і більше, – відсотків населення країни. Що б він не зробив, у будь-якому разі це буде підтримано, виправдано. Плюс є божевільні сили його гвардії – це "Единая Россия", яка, так, тупа, так, примітивна, так, складається здебільшого із сірокостюмних ідіотів зі складчастими загривками, хабарників і дурнів, ціну яким видно неозброєним поглядом, але, повірте, у регіонах, у зв'язках із місцевим істеблішментом досить сильна і впливова. Вона постійно (у цілях самозбереження насамперед тому, що любити президента – гранично вигідно, тому, що лояльність і холуйство приносять колосальні дивіденди) буде транслювати ті настрої, які потрібні Кремлю, і буде діяти дуже успішно.
– Ви не відкидаєте, що Миколу ІІ не було розстріляно в Єкатеринбурзі?
– Ні. Я не наполягаю на цій версії і не займаюся конспірологією, але я розумію, що ті свідчення, які є на сьогодні, свідчення японських, американських генетиків, усю систему серйозних доказів, які є до теперішнього часу, не можна скидати з рахунків. А якщо ні трупів, ні останків, якщо те, що поховано в Петропавлівському соборі настільки пафосно, і те, що викопано з якихось ям, не має ні найменшого стосунку до Миколи Кривавого, – то, імовірно, узагалі все було по-іншому. Олесю, там усе виткано з одної суцільної брехні: невмілої, дилетантської, хитрої і дуже ідеологічно вигідної на той момент.
Зрозуміло, що записка Юровського – це підробка, зрозуміло, що всі свідчення модельовано і ретельно редаговано. Ми не можемо відкидати варіант, що перефарбований, наприклад, у яскраво-рудий колір, у кріслі-качалці Микола Кривавий закінчив свої дні де-небудь в Ірландії, чекаючи на захід і радіючи життю. Не забувайте, що він був одним із найбагатших людей у світі, – у нього завжди було чим відкупитися від більшовизму. Як ви знаєте, Троцький і Ленін мріяли про показовий процес над Миколою ІІ, мріяли поставити йому за провину всіх убитих революціонерів, бездарну, безглузду, програну війну, масові розстріли... Тому не можна відкидати, що вся ця фанаберична історія, ідеологічна й абсолютно ідіотська за напруженням дешевої літературщини, – це все фейк, а насправді все було зовсім по-іншому. Коли я це кажу, я розумію, що для багатьох людей це дуже важливі слова, тому що це загострення, емоції, пристрасть, "як же?!", "Микола ІІ" тим самим знімають. Ми маємо право на таку версію і ми, мабуть, будемо її дотримуватися. І, до речі, я рекомендував те саме робити православним: якщо вони так люблять свого Миколу ІІ, то їм, напевно, було б приємно знати, що він помер під брязкіт ложечок об вазочку з полуничним варенням, а не в якомусь брудному підвалі.
– Судячи з рейтингів Володимира Путіна, російському електорату Крим потрібен. А якщо взяти тих, хто меншою мірою ходить на вибори, але хто реально має завтра визначати порядок денний Росії, – російську молодь: їй Крим потрібен?
– Російська молодь неоднорідна. Точно так само молодь ділиться на стадо, яке оброблено, зазнало пропаганди й зомбування телевізорами і тим середовищем, у якому доводиться зростати цим людям. Є невелика, але дуже бойова кількість передової молоді, сміливої, креативної, зухвалої, яка, звичайно, розуміє, що Крим – це вічна скалка в дупі у Росії, і доти, доки вона буде там сидіти, будуть відбуватися нагноювання. У них немає жодного болю за Україну, їм Україна – ну не знаю – приблизно те саме, що Швеція, Іспанія та Польща. Це чужа, інша країна, яка живе по-своєму, яка робить, що вона хоче, говорить тією мовою, якою хоче, проповідує те, що наразі їй важливо і цікаво, і в це не варто потикатися. Адже річ не в тім, що Крим український чи не український, просто всі розуміють, що Крим – це така кількість проблем – міграції, фінансових, людських, стосунків – тут, в Росії, – що цей курорт того не вартий.
– Олександре Глібовичу, чому фільм "Крим" – патріотично вивірений блокбастер, на який держава Росія витратила $7 млн, який проштовхували всі, починаючи від Шойгу, закінчуючи самим Путіним, – провалився в прокаті?
– По-перше, тому, що якщо ви не зовсім забули російську мову – є такий термін: "понуре гівно". Цей термін абсолютно доречний для цієї картини. Це – понуре пропагандистське гівно, яке дивитися ніхто не хоче. Тільки або за вироком суду, або коли беруть натовп курсантів, школярів і насильно, за шкурятник водять порожніми кінотеатрами і змушують цю фальшивку дивитися... Звичайно, жодна людина в здоровому глузді туди не піде, розуміючи, що там може бути. Російський народ же досить чуйний, він прекрасно знає, що таке пропагандистський тренд, що означають прізвища Піманова і Шойгу, який став "батьком" цього фільму, його натхненником, коректором сценарію і продюсером... але оскільки всі – навіть найпримітивніші, які самі кричали про "кримнаш" – уже ситі пропагандою, вони від неї давно блюють і ригають, їм уже нецікаво всоте прокручувати кримську фальшивку.
Нічим, окрім захоплень, завоювань, насильства, пограбування сусідніх земель, Росія ніколи не займалася. Це обов'язкова, неодмінна і гранично важлива частина її політики та існування
– У світі з подання Кремля вже кілька разів звучали різні ідеї, як і крадений Крим собі залишити, і щоб санкції зняли. Поки, правда, жодна ідея не пролізла, але як вам ідея президента Чехії Мілоша Земана, який запропонував, щоб Україна, по суті, продала Крим Росії?
– Знаєте, з цим питанням треба звертатися не до мене, а до України. Я думаю, скільки Україні вистачить слини, стільки ж слини буде плюнуто в ту фізіономію, яка серйозно, ставши лицем до лиця з Україною, це запропонує. Думаю, цей номер не пройде. У нас і Хакамада те саме пропонувала... Але вона така мила пані, усе прагне вирішити миром і на загальне задоволення... Вона теж пропонувала купити в українців Крим. Але, гадаю, після того, скільки між Росією та Україною пролито крові, скільки разів Україну було принижено підло і незаслужено, на жодні угоди (може, я ідеалізую Україну) вона не піде. Хоча і у вас в уряді багато майстрів...
Фото: Олександр Хоменко / Gordonua.com
– Угод...
– ... доларового доїння... Ви навіть озирнутися не встигнете, як виявиться, що, вибачте, гроші одержано, тож погодьмося з цим.
– Олександре Глібовичу, у мене наївне запитання, але це вже крик душі: чому Путін ніяк не залишить Україну в спокої? Коли він уже відчепиться?
– А це не Путін. Ось ви все неправильно розумієте, друзі. Річ у тім, що Путін усього-на-всього вишиває по тій імперській канві, яку заповідано йому поколіннями правителів Росії. Це Росія, вона іншою бути не може. Навіть якщо ви вдивитеся в ту фальшивку, яка наразі називається історією Росії і має дуже приблизний стосунок до реальності... по-перше, тому що кожна історія – фальшивка і сировина для ідеології, але навіть та каламутна, контурна історична картина, яка в нас є перед очима і в пам'яті, засвідчує, що нічим, окрім захоплень, завоювань, насильства, пограбування сусідніх земель, Росія ніколи не займалася. Це обов'язкова, неодмінна і гранично важлива частина її політики та існування.
Коли розпадався Радянський Союз, вважайте, розпадалася імперська Росія: зрозуміло, що з такою швидкістю кинутися геть від Росії могли тільки республіки, країни, які все життя мріяли видертися з-під цього чобота. Я кажу це без всякого осуду, бо мені, чесно кажучи, усе одно, я – спостерігач, мені цікаво, я, на жаль, у 90-х роках трошки проґавив можливість ретельно, уважно і тверезо споглядати процес розпаду країни, тому що був самозахоплений усякими іграми і занадто багато бігав по барикадах і окопах. Зараз я маю змогу стежити за цим холоднокровніше і виваженіше і я розумію, що та реакція, яка була в 1991 році, – це реакція країн, які протягом 300–400 років мріяли про свободу. Це означає, що вони були присобачені до величезного імперського тіла тільки жорстокістю, тільки кров'ю, тільки насильством. І це дійсно історична суть Росії.
Те, що вам інтелігенти – російські й українські – розповідають про якусь іншу Росію, – це інтелігентська міфологія, вони придумали собі іншу Росію, якої ніколи не існувало. Насправді це завжди кийова, тоталітарна, безмежно жорстока країна з варварським законодавством. Ідеться про ту "святу Русь", де для того, щоб забезпечити відвідування церков, працювало 14 або 18 статей кримінальних статутів із кийовими розправами, позбавленням прав статку, биттям, висиланнями тощо. Це завжди була люта, авторитарна держава, що живе захопленнями і скореннями. Не було ніколи іншої Росії. Путін усього-на-всього зважився відродити цей її історичний вигляд. Він – такий собі реконструктор.
– В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" ви сказали: "Російська ідея завжди приводить тільки до одного: необхідності намотати чужі кишки на гусениці танків". Я хочу повернутися до російської молоді: вона поділяє цю ідею, цей "русский мир", теж?
– Олесю, не можна узагальнювати, не можна говорити за всю російську молодь. Ми бачимо, що є 2–3% зухвалих, непокірних людей, які відчувають дику нудоту від того, що відбувається. І ці 2% завжди були і будуть основними законодавцями мод. Зрозумійте, адже манекенниць, які показують вбрання на подіумі, теж дуже небагато, але саме вони – свідомо чи мимоволі, – вбравшись у ці ганчірки (у нашому разі – у ці ідеї), створюють приклад для наслідування у своєму середовищі. Ті, хто ходить на акції невдоволення в Москві, Петербурзі (їх ще не можна називати акціями протесту, особливо – говорячи з українцями)...
– Але ми ж чули, як молодь на таких акціях скандувала "Путіне, іди!"...
– Так, але, друзі, це ще не протест. Протести – це інше. Протест, Олесенько, зазвичай чорного кольору, круглої форми; протест буває від самоката, буває від "КамАЗа"; по верхньому краю протест прикрашений так званим протектором, він легко загорається від просоченого паливом ганчір'я. Те, що демонструє російська молодь, – це невдоволення, бурчання. Вони сподіваються, що весь накип, середньовічна морока, імперсткість і дурість розсмокчуться самі собою, тому вони обходяться без шин. Але вони, до речі, даремно сподіваються.
Україна зараз – символ опору
– Чи потрібні в російських школах уроки патріотизму, як уже запропонували деякі чиновники, які особливо люблять батьківщину?
– Патріотизм – це чудовий наркотик, який можна закачувати нації у вену для беззастережного послуху великої кількості людей, готових забезпечити війну, божевільні будівництва, заходи і ходи. Це завжди вигідно. Зрозуміло, що в людини як такого патріотизму немає, з тієї ж причини, що, народившись, вона не знає власного імені, жодної літери своєї мови, жодної пісні. Усе, що вона дізнається, – це результат соціально-культурного дресирування, як і патріотизм. Питання в тому, для чого використовують патріотизм. Це засіб, не властивість. І коли патріотизм використовують для захисту, для лютого захисту, його можна вибачити. Хоча, з мого погляду, це абсолютно ідіотське відчуття, яке повністю підрізає людині крила, позбавляє можливості контактувати зі світом, переміщатися і скрізь, у будь-якій країні, почуватися однаково своїм і однаково затишно.
– Чому, незважаючи на тотальну антиукраїнську пропаганду, багато розумних, інтелігентних росіян усе ж підтримують Україну?
– Тому що Україна зараз – символ опору. Хоча б ідеологічного. Адже Україна пручається тому самому, що і ці поодинокі інтелектуали: імперському ражу, загарбницькому, господарському, владному, дуже амбітному наїзду на все живе навколо. Коли ці інтелектуали стають на бік України, вони швидше постають проти ідеології, яка сьогодні домінує в Росії. Ну і, звичайно, не відкидайте, що є люди так звані совісні, люди, які розуміють, до чого це може призвести, розуміють усю глибину трагедії, яким просто соромно. А Росії є чого соромитися, і вона, скажімо так, значною мірою винна перед Україною.
– Я знаю, що в Росії багато хто із завмиранням серця чекає 2 лютого: саме до цієї дати фінансова розвідка США обіцяє опублікувати активи, нерухомість, бізнеси російських олігархів, політиків, пов'язаних із Кремлем. До чого це може призвести? Це ж якраз готуються до виборів Путіна.
– Абсолютно ні до чого це не може призвести. І ніхто тут, затамувавши подих, цього не чекає. На це всім наплювати, тому що, скажімо так, це за замовчуванням зрозумілі речі, ніякої сенсації не буде. Зрозуміло, що владу в Росії для того і купують, щоб здобути доступ до великих, серйозних корупційних схем. Жодного підриву національної самосвідомості опублікування таких схем не викличе – це наївні американці, піймавши за тритисячну розтрату бідного сенатора, насолодившись його всенародним шельмуванням, думають, що в Росії це справить таке саме враження. Ні. Росія змирилася з тим, що її влада корумпована. До того ж я можу сказати, що коли, наприклад, Навальний пропонує як головну політичну програму боротьбу з корупцією, мені він здається божевільним. Якщо з Росії зараз вийняти корупційну складову...
Фото: Олександр Хоменко / Gordonua.com
– Хребет...
– ...зупиниться і помре все. Корупція – це єдиний двигун господарських, адміністративних, політичних, ідеологічних, релігійних та інших питань. Це той рушій, який хоч щось пускає у хід. Якщо ви хочете побудувати дорогу, ви ніколи не побудуєте її без корупційної схеми. Вона просто буде нікому не потрібна. Не буде корупційної схеми – не буде дороги.
– Олександре Глібовичу, я швидше питаю про тих олігархів і оточення Путіна, які можуть позбутися всього, що "нажито непосильною працею". Як уважаєте, вони не бояться, що в них можуть усе експропріювати?
– Це треба питати в них. На жаль, я прозівав і бігав по окопах і барикадах, коли треба було терміново розкрадати...
– У вас були всі можливості (сміється)...
– Я дуже шкодую, що тоді не взяв участі в цих великих корупційних процесах і не скористався ні своєю популярністю, ні своєю можливістю. Уважаю це однією з найголовніших помилок свого життя. Будь ласка, не треба сипати сіль на рану, Олесю.
– Польща зараз дуже детально зайнялася розслідуванням катастрофи літака з президентом Качинським під Смоленськом. Причому одна заява жорсткіша за іншу. Зараз вони кажуть, що був вибух у повітрі і що там стирчать російські вуха. Якщо вони дійсно офіційно доведуть, що винна Росія, це до чогось призведе? Це чимось загрожує РФ?
– Абсолютно нічим, ніякими змінами настрою всередині країни це не загрожує. Це буде сприйнято, страшно сказати, навіть із деяким задоволенням тими самими 86%, які дійсно готові виправдати будь-який рух і дію влади. Це не мовний вислів, це дійсно так. До того ж, Олесю, не забувайте, що в наші дні абсолютно нічого не можна довести однозначно. Завжди буде діаметрально протилежний погляд, і в тих, хто пропагує його правоту, теж будуть величезні медійні можливості, свої експерти... І такого, щоб усі видихнули і сказали: "Ох, це дійсно так", – сьогодні вийти не може, тому питання все одно залишиться підвішеним. Поляки вирішать його для себе в один спосіб, Європа – в другий, Росія – у третій.
Я не здивуюся, якщо Володимир Михайлович (сценічний псевдонім – Кирило) носить Володимиру Володимировичу в зубах капці
– В інтерв'ю Дмитру Гордону ви сказали: "Якщо ти архієрей і з'явився десь із двома в міру пропащими панянками або поїхав із ними кудись, або мандруєш із ними в поїзді, тобі рано чи пізно заборонять служіння. А якщо ти те саме робиш із двома рожевими і гнучкими іподияконами, які, до того ж, регулярно кудись ходять епілюватися на вимогу владики, то ти абсолютно безкарний, тому що іподияконам, вибачте, можна. Але ж що таке духовенство – це здоровенні, ражі мужики, які безупинно жеруть, ні фіга не роблять, але яким усе одно треба. Фізіологія – це не церковна бабуся, вона проповідей не слухає". Олександре Глібовичу, ви через цю тему свого часу кинули духовну семінарію?
– Ні, з огляду на мій родинний стан до мене, скажімо так, боялися підкочувати щодо цього питання. І я був настільки яскраво вираженим шанувальником прекрасної статі на той момент (це було задовго до одруження), що нікому на думку не спадало мене клеїти чи вербувати. Я туди прийшов, знаєте, як утікають до індіанців. Мені здавалося це дуже екзотичним, це був інший світ, заборонений і незвіданий, який треба було дослідити. І я, до речі, ні секунди не шкодую, тому що завдяки всьому, що я пройшов у РПЦ, я чудово знаю всі її больові точки, усі проблеми кожного з архієреїв, кожної філії, кожного міста, я знаю, де найвразливіші місця, де вони мають найсмішніший і найжалюгідніший вигляд.
– Ви неодноразово говорили, що православна церква – це, по суті, філія КДБ (або ФСБ). З огляду на ці ваші слова, які стосунки між Путіним і Кирилом?
– Треба розуміти, що я ніколи не був присутнім під час їхніх розмов, і в мене не може бути абсолютно чіткого уявлення про те, які це стосунки, але, зрозуміло, у Володимира Володимировича з усіма номенклатурниками, з усіма, хто бажає разом із ним грати в цю державну гру, стосунки жорстко субординаційні. І я не здивуюся, якщо Володимир Михайлович носить Володимиру Володимировичу в зубах капці, тому що Володимир Володимирович дуже жорстко дотримується субординації, і Володимир Михайлович (сценічний псевдонім – Кирило) чудово розуміє, що це – в особі Володимира Володимировича – начальство.
– Коли ми з вами говорили про ісламський тероризм і про те, який зараз небезпечний світ, ви сказали, що православний тероризм не менш небезпечний. Що ви мали на увазі?
– Ми вже побачили перші сходи, перші чарівні паростки православного тероризму... А як ще назвати тероризм, який під впливом диких релігійних ідей, абсолютного релігійного фанатизму береться погрожувати посадженнями на палю, підпалами, здійснює ці підпали, здійснює побиття, залякування і якому трохи не вистачає чогось, щоб перетворитися на тероризм, скажімо так, ісламського типу, якого ми звикли боятися? І справа тут не у православ'ї і не в ісламі – будь-яка релігія в обов'язковому порядку виходить на свою терористичну орбіту через нетерпимість, ненависть, небажання миритися з наявністю будь-якої іншої точки зору, із будь-якими небажаними для неї діями. Вона завжди вдається до сили.
Світ протягом століть був затоплений християнським тероризмом. Хрестові походи – це не християнський тероризм? А спалювання 400 тисяч нещасних баб, у яких не там родимки на тілі? Ці вогнища із м'ясом, що тріщить, горить, криками, з животами, що лускають, і кишками, а навколо стоять і аплодують люди... Це не тероризм? Це реальність християнського світу. А старообрядці в Росії, яких забивали у скити і підпалювали, або палили у клітках, або надягали їм на голову ковпаки з берести і підпалювали їх (ви знаєте, яка там пекельна температура, які страшні опіки). Це не тероризм? Щойно церкві дадуть можливість, щойно їй розв'яжуть руки для прямого тероризму, вона це зробить тієї ж секунди.
– У Росії зараз модно бути вірянином?
– У Росії бути вірянином настільки вигідно, що будь-кого запідозрити в щирості неможливо. Але я завжди кажу, що віра – це не балачки, це не слова, не участь у якихось нескладних театралізованих виставах, віра – це вчинки. Наприклад, святий Макарій для того, щоб позбуватися блудних помислів, надовго опускав зад і геніталії в мурашник; свята Агнеса палаючим поліном припікала собі піхву; Семен Стовпник роками стояв на стовпі і розводив черв'яків у виразках тіла свого, натираючись власним калом. Ми бачимо, що це вчинки, це те саме, коли ми приречені сказати: "Так, дійсно, ми бачимо якусь аномалію поведінки..." Ми бачимо картинку дивовижну і таку, що суперечить почуттю самозбереження, гігієни і задоволень. Найімовірніше, цими людьми щось рухає, і можливо, це щось – якраз і є релігійна віра. А коли віра обмежується просто балаканиною і розставлянням свічок, вона нічого не варта тим, хто її демонструє, тому говорити про віру тут недоречно.
Фото: Олександр Хоменко / Gordonua.com
– Давайте поговоримо про моду політичну. Як сьогодні має одягатися і який вигляд мусить мати президент, щоб у середовищі світових лідерів його вважали модним?
– Макрон – загалом, франт. За французькою шкалою франтів, він – франт на тверду сімку; не франт у повному сенсі цього слова – усе-таки протокол і традиції Єлисейського палацу перешкоджають справжньому франтовству, до якого він схильний... Але він – єдиний з усіх президентів, який хоч якось схожий на людину. Решта – це сумне чмо, яке не вміє одягатися та не хоче вчитися. Помилуйте, вони ж політики. Чого ви взагалі від них хочете?
І з рейтингом, і зі становищем, і зі схваленням у Володимира Володимировича все настільки добре, що він може не вдаватися до таких дешевих трюків, як одруження або воскресіння
– У них же є іміджмейкери.
– Іміджмейкер політика – це не той іміджмейкер, який працює, наприклад, у Dolce&Gabbana. Це іміджмейкер, який усе одно перебуває у становищі раба, підлеглого, і свою пораду формує з боягузливим огляданням на начальника.
– Хто гірше за всіх одягається зі світових лідерів?
– Знаєте, вони всі – "гірше".
– Добре. А яка зараз мода на формат особистого життя серед світових лідерів?
– Що ви маєте на увазі, Олесенько?
– Як зараз модно: демонструвати, що в тебе все добре з дружиною чи що ти нетрадиційної сексуальної орієнтації? Твої діти повинні бути соціально активними або ти, як Путін, маєш їх ховати?
– Я думаю, що вам самій варто придивитися і відповісти на це запитання. Але я, знову-таки, звертаю вашу увагу: коли ви вимовляєте слово "політик", маєте на увазі чи не якусь надрозумну та інтелектуальну істоту. Ну немає серед політиків інтелектуалів із простої причини: вони змалку настільки зайняті своєю примітивною працею сходження, заповзання вертикаллю влади, або зайняті бізнесом, або зайняті своєю зовсім кривою професією, що для жодного інтелектуального розвитку в них немає ні часу, ні можливостей.
– Олександре Глібовичу, ви як "офіційно не звільнена" довірена особа Путіна...
– ...Принаймні в мене посвідчення ніхто урочисто не забирав. Що називається – забули. А я про себе, знаєте, не нагадую, бо у смітник лізти не хочеться...
– А зарплата капає (усміхається)... Як не звільнена довірена особа скажіть: які зміни в особистому житті Путіна можуть статися під час цієї передвиборчої кампанії? Чого вимагає електорат?
– Я б на місці Путіна обов'язково одружився, обов'язково б вінчався, тому що в народу це виб'є струмки, ніагарські водоспади сліз розчулення. Це дуже гарний, красивий трюк, який гарантує залучення позитивної уваги. "Каші маслом не зіпсуєш", – міркують кремлівські технологи. І, можливо, це буде застосовано... Хоча є й інша приказка: "Від добра добра не шукають". І з рейтингом, і зі становищем, і зі схваленням у Володимира Володимировича все настільки добре, що він може не вдаватися до таких дешевих трюків, як одруження чи воскресіння, або розставлення якихось свічок по якихось церквах.
– Давайте пофантазуємо: із ким одружуватися?
– Ой, та яка різниця?! Я думаю, охочих знайдеться величезна кількість. Можна за принципом лотереї розігрувати.
– Олександре Глібовичу, правда, що у вас є єврейське коріння?
– Іноді. Іноді – якутське, іноді – чукотське, іноді – іспанське, французьке. Найчастіше – команчське. Іноді ми всі – євреї, іноді – іспанці, іноді – поляки, іноді ми всі – українці, іноді – росіяни. Річ у тім, що поняття національності – найдурніше поняття з моїм уявленням про природничі науки. Тому не мені ставити це запитання. Ну що таке національність? Що таке єврей, що таке поляк, українець? Це виразна належність до якоїсь соціокультурної групи з обов'язковим знанням мови, з обов'язковим сповідуванням релігії, традицій, цінностей, уявлень, обрядів, обов'язків, переказів – мені все це абсолютно чуже. І обряди, і цінності, і скріпи. Будь-які. Ну, можливо, крім команчських – вони мені дуже близькі.
Фото: Олександр Хоменко / Gordonua.com
– У мене до вас залишилося дуже цікаве запитання. Хочу продовжити сімейну тему: ваша дружина – Лідія Невзорова – дуже красива, талановита і непересічна жінка...
– Офігенна! Абсолютно офігенна!
– ...в інтерв'ю вас рідко про неї запитують – усе про політику та про політику. Я хочу цю несправедливість виправити. Розкажіть: чим вона займається і як на вас впливає?
– Вона впливає на мене дуже сильно, тому що набагато розумніша за мене, набагато добріша, краще орієнтується в навколишній реальності, краще орієнтується в інтернеті. Як ви знаєте, це вона мене всунула і в Instagram, і в YouTube, і так дала можливість реалізовуватися і там теж, жити і знову бути затребуваним. У неї з'явився потужний союзник в особі мого друга Сергія Шнурова, тому їй це вдалося. Вона давно принесла себе мені в жертву, і всі її прагнення, усі її справи, уся її робота так чи інакше пов'язані з тим, щоб виправляти мої вивихи (а я вмію вивихуватися; умію і люблю). Я далеко не такий розумний, Олесенько, як постаю сьогодні в розмові з вами.
– Олександре Глібовичу, я вам дякую за інтерв'ю і запрошую разом із дружиною до Києва.
– Обов'язково.
Записав Дмитро НЕЙМИРОК
