+9 Київ
Два дні тому спецкор російської "Новой газеты" Павло Канигін опублікував інтерв'ю зі Світланою Агєєвою – матір'ю російського військовослужбовця, узятого в полон у зоні АТО в Луганській області. Бойове зіткнення відбулося 24 червня в районі села Жолобок. 93-тя окрема механізована бригада Збройних сил України знешкодила диверсійно-розвідувальну групу "ЛНР". Під час зіткнення було вбито двох бойовиків, зокрема російського кадрового офіцера Олександра Щербу. Ще чотирьох узяли в полон, серед них 21-річний громадянин РФ єфрейтор Віктор Агєєв.
В інтерв'ю "Новой" учителька англійської мови із села Топчиха Алтайського краю Світлана Агєєва розповіла, що син відслужив строкову службу в російській армії, а за рік, 18 березня 2017 року, підписав контракт і знову поїхав у Ростовську область. Наприкінці весни зв'язок із ним пропав. За словами 55-річної жінки, про долю сина вона дізналася від журналістів "Русской службы ВВС".
Російська сторона категорично заперечує, що Віктор Агєєв є чинним військовослужбовцем-контрактником, і запевняє, що він добровільно поїхав у "ЛНР" як найманець. Міністр оборони України Степан Полторак наголосив, що в Агєєва знайшли документи, які підтверджують його статус, а також додав: питання про обмін вирішуватимуть після завершення слідства. Прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков заявив, що Росія у випадку з Агєєвим вживе "заходи захисту, як це робить стосовно всіх своїх громадян".
Інтерв'ю Світлани Агєєвої викликало шквал негативної реакції в українському сегменті інтернету. Жінку звинуватили в "ватництві" та підтримці кремлівської політики, а також у тому, що вона чудово знала, де воює її син. Однак редакція "ГОРДОН" визнала важливим з нею поспілкуватися з однієї простої причини: Агєєва чи не єдина мама, яка наважилася на четвертий рік війни публічно озвучити, що її син є чинним контрактником армії РФ, відправленим воювати на Донбас. Протягом 40 хвилин розмови відчувалося, що Світлана Агєєва боїться сказати зайве, акуратно підбирає слова, але емоційно реагує на спробу пояснити, що російське ТБ бреше про події в Україні.
Передайте, щоб він тримався і тримав себе в руках, не падав духом. Нехай знає: від нього ніхто не відвернувся
– Найголовніше, я би хотіла почути голос сина, зрозуміти, що з ним усе гаразд, що він живий. Ну а подальші кроки... Я би хотіла, щоб мого сина звільнили або обміняли і він повернувся додому. Це головні мої побажання.
Що ще передати синові? Що ми дуже-дуже чекаємо його повернення. Сподіваємося, українська влада піде назустріч. Ми дуже переживаємо за нього, за його здоров'я і долю. Передайте, щоб він тримався і тримав себе в руках, не падав духом. Нехай знає: від нього ніхто не відвернувся, ми його любимо і чекаємо. Ми намагаємося полегшити його долю, допомогти повернутися додому, докладаємо всіх зусиль. Ось це я хотіла би передати.
– Після публікації в "Новой газете" з вами зв'язувалися представники української або російської сторони?
– Ні. Ви кого маєте на увазі?
– Представників офіційних відомств.
– Безпосередньо ніякі відомства на мене не виходили. Може, щось і робиться, але мене ніхто не доводив до відома, не дзвонив. Але я сподіваюся. Спілкувалася тільки з ВВС, "Новой газетой", а зараз – із вами. Звичайно, є ще люди, які намагаються допомогти, самі щось дізнатися, але це приватні особи.
Віктор Агєєв. Фото: Роман Мирою / Facebook
– Загрози або натяки були: мовляв, не піднімайте шуму, зашкодить?
– Ні, не було.
– Чому ви наважилися публічно розповісти про сина?
– Ну як сказати... Напевно, щоб привернути увагу. Я повинна кудись битися, у кого просити допомоги, щоб звернути увагу на свою проблему, на своє горе. Повинна, щоб хоч хтось відгукнувся і допоміг мені. Я одна, не знаю, що робити, тому вдалася до цього. Хто мені простягає руку допомоги – не відмовляюся.
– Під допомогою ви маєте на увазі збір коштів на можливу поїздку в Україну до сина?
– Я не відкривала картки (банківської. – "ГОРДОН"), не думала, що мені доведеться їхати туди. Ніхто мені про це ще не говорив, навіть не натякав. Я в таких ситуаціях не була, тому не знаю.
– Коли ви востаннє спілкувалися із сином?
– 30 травня 2017 року. Ми з ним не щодня спілкувалися, а час від часу. Але після 30 травня не було жодних контактів. Що було далі – не знаю. Може, він і не думав дзвонити, а може, не міг. Не можу сказати напевно.
– Коли син перестав виходити на зв'язок, ви намагалися самостійно з'ясувати, що сталося?
– Не намагалася, навіть не розуміла, де дізнаватися. Так вийшло, що син не доводив мене до відома. Додзвонитися туди я не могла, телефон був недоступний. Тому я просто чекала. Звичайно, дуже нервувала після двох тижнів очікування, у мене були погані передчуття, і ось вони виправдалися... Серцем відчувала: щось трапилося.
Зіткнулася з проблемою, з бідою своєю, та не знала, з чого почати. Сподіваюся на владу якоюсь мірою
– Про те, що сина взяли в полон на лінії розмежування в Луганській області, ви дізналися 27 червня від журналістів, 29 червня звернулися в алтайське відділення партії "Яблоко" до правозахисника Олександра Гончаренка.
– Я просто шукала, куди можна було звернутися. Зіткнулася з проблемою, з бідою своєю, та не знала, з чого почати. Сподіваюся на владу якоюсь мірою. Ми тісно спілкуємося з Олександром Іллічем, він єдиний чоловік, який запропонував свою допомогу.
Знаєте, що я відчула (коли дізналася, що син у полоні. – "ГОРДОН")? Це неможливо пояснити. Відчула, що вмираю, ноги підкосилися, я досі на ліках. Як для будь-якої матері, для мене це велике горе. Для мене, для рідних, навіть для всіх селян. Усі дуже переживають.
– Що ви відчули, коли представник вашого місцевого військкомату Костянтин Еллер заявив, що жодного контракту з армією РФ у вашого сина немає і він добровільно вирушив у "ЛНР" як найманець?
– Це він заявив відповідно до документів у військкоматі. Документально у них нічого не оформлено, тому він так сказав.
– У вас є документи, які підтверджують, що Віктор Агєєв був контрактником?
– Ні, у мене немає. Я навіть не знаю, де зараз син. Я нічого не знаю, розумієте?! Але намагаюся дізнатися: що саме сталося, де він був, як і куди потрапив, де служив.
Скріншот сторінки Віктора Агєєва в соціальній мережі "Одноклассники". На сторінці зазначено, що востаннє Агєєв заходив у свій акаунт 30 травня 2017 року. Фото: Роман Мирою / Facebook– Але ви ж не раз зверталися до військкомату, що конкретно там відповідають?
– Від них син на контракт не йшов.
– Що це означає?
– Поїхав у Ростовську область, і все. Він там проходив строкову службу. Поїхав до друзів, сказав, що там буде укладати контракт. А потім зник. Я сама хочу дізнатися, розумієте?!
– Хто-небудь із батьків у вашому регіоні потрапляв у таку ситуацію?
– Я не чула. У нашому регіоні, напевно, це перший випадок.
– Ви, зокрема, звернулися з відкритим листом до президента РФ Путіна, міністра оборони Шойгу і глави російського МЗС Лаврова. Цитую: "Я прошу вас про допомогу [...] Я би хотіла розібратися з цією ситуацією: де він був, де був приписаний, у якому статусі — поставити всі крапки над i. Хочу також попросити наш уряд допомогти з обміном моєї дитини. У мене тільки на це надія. Як громадянка Росії куди я можу звернутися? Так мій син любив військову справу, віддав борг Батьківщині, хотів, аби Батьківщина його не кинула".
– Так, я просила.
– Вам не здається дуже наївним звертатися до тих, хто постійно публічно стверджує: "Російських військових на Донбасі немає"? На що ви сподівалися, звертаючись до верхівки російської влади?
– На Бога я сподіваюся. І звернулася (до російської влади. – "ГОРДОН"), тому що більше немає до кого. Сама нічого не зможу. Як я можу нікуди не звертатися і сидіти спокійно?! Я буду скрізь і до всіх звертатися, просити і благати, щоб допомогли, розумієте?!
Мені просто ось зараз спало на думку: це жахливо, коли люди стріляють одне в одного
– В інтерв'ю "Новой" ви побіжно згадали, що син висилав вам п'ять тисяч рублів, "сказав, що більше поки не може. Але я і цьому була рада... Адже Вітюша мені допомагає кредит виплачувати, знає, що мені не дуже легко".
– Боже мій, та це дрібниці життя! Він допомагав, коли тут працював у місті, а там (перебуваючи в Україні. – "ГОРДОН") не допомагав. У кожної сім'ї є якісь проблеми. Ми тут самі у своєму власному соку варимося. Кредит?.. Це абсолютно не має значення! Там дрібна сума, крім того, я ще працюю. До чого тут кредит?
– До того, що є чітке відчуття: ваш син, як і багато росіян, вирушив воювати в чужу країну по легкий заробіток.
– Ні-і-і, що ви?! Я категорично спростовую, що син поїхав воювати по легкий заробіток! По який заробіток? У нас не було таких проблем, щоб через гроші на смерть іти або на важку роботу якусь. У нашому регіоні невеликі зарплати, але ми все життя так жили. І нам вистачає, знаходимо вихід зі становища. Офіційно заявляю: це неправда, у нас є все!
– Ще дуже різонула ваша фраза, що характер у сина "дуже доброзичливий. Стріляти з таким характером – ой, не знаю". Але ж є фотографія, де Віктор Агєєв не просто зі зброєю, а зі снайперською гвинтівкою.
– Я кажу про його характер, тому що народила і знаю власного сина. Більше не можу коментувати. Знаєте, різні нюанси бувають, життя змушує... Ні, я не можу прокоментувати, намагаюся сама зрозуміти його мотиви, що сталося і чому все так відбулося.
Так звана розвідгрупа 4-ї механізованої бригади 2-го армійського корпусу "ЛНР". Віктор Агєєв праворуч зі снайперською гвинтівкою. Фото: Andriy Tsaplienko / Facebook Мій син дуже доброзичливий. Це навіть не мої слова, а тих, у кого він вчився. Звичайно, кожна мама любить свою дитину, якою б вона не була. Але мій син дійсно вирізняється доброзичливістю до людей.
– Не знаю, як до вас донести, що відчувають українські мами, які поховали своїх синів через таких "доброзичливих" росіян зі снайперською гвинтівкою.
– Я розумію. Я дуже розумію.
– Тоді чому ви дивуєтеся, що на четвертий рік війни, після анексії Криму і 10 тисяч убитих на Донбасі українці залишали на вашій сторінці у соцмережі жорсткі коментарі?
– Можна поставити особисте запитання?
– Так.
– Ми тут живемо далеко, але стежимо, звичайно... Може, не все знаємо, може, не все до нас доносять. Але чому тоді війна між Донбасом і Києвом усе йде і йде?
– Війна йде між Україною і Росією.
– Я не можу зрозуміти, чому все це не кінчається. Брати стріляють один в одного – ось що страшно. Мені просто ось зараз спало на думку: це жахливо, коли люди стріляють одне в одного. Ми, прості обивателі, чекаємо-чекаємо, дивимося на ці Мінські угоди. Це крик душі. Думаєте, ми не шкодуємо? Ми дуже шкодуємо, що із двох сторін людей убивають.
Якби я могла запобігти – запобігла б! Тілом своїм закрила б, але не пустила сина нікуди. Дурний, дурний!
– Світлано Вікторівно, не буду з вами сперечатися, не буду ні в чому переконувати. Просто дуже прошу ніколи не говорити про "братні народи".
– Я добре знаю Україну, свого часу бувала в Києві та Криму. Дуже важко, коли ми один народ, стріляємо одне в одного. Ви мене запитуєте, а тут таке глобальне запитання, та ще політика... Навіть не знаю, що відповісти. Це один спільний біль.
– Мене найбільше вражає те, що ви викладач англійської мови.
– А що тут дивного?
– Дивно те, що професійно володіючи іноземною мовою, ви навіть не намагаєтеся дістати інформацію з альтернативних джерел, а дивитеся Кисельова і Соловйова.
– Я вам відповім, дівчино. Я зверталася до інших джерел. Завжди звертаюся. Але! А як зрозуміти, хто з них каже правду? Поясніть, кому вірити? Я хочу дізнатися правду.
Світлана Агєєва: "Це моя помилка, що я не знала, куди він їде! Знала би – ніколи б його не відпустила!" Скріншот: novayagazeta / YouTube Звичайно, я сільська вчителька, але жила в місті, закінчила інститут, приїхала з Казахстану свого часу. Мені дуже все цікаво, усім цікавлюся. Але як мені розпізнати, де правда, а де – ні?
– А щоб для вас було доказом того, що на кремлівських телеканалах суцільна брехня і пропаганда про Україну?
– Ну, я не знаю... Не можу відповісти на запитання. Напевно, якби самій там (в Україні. – "ГОРДОН") побувати, поспілкуватися з людьми, дізнатися, що вони говорять, чим дихають... По-моєму, це був би найбільш наочний урок.
У мене до українців узагалі немає ні антипатії, ні чогось іще. Узагалі нічого поганого ніколи до них не відчувала. Але коли читала коментарі з ненормативною принизливою лексикою від українських хлопців і дівчат... Я такого за 55 років свого життя не чула. Це теж вас компрометує!
Ми, наприклад, по-доброму до вас ставимося. У нас ніколи не почуєш нічого такого стосовно українців. У всякому разі, там, де я живу, немає такої ненависті. А тут і на мою адресу, і на адресу сина матом: мовляв, такі-сякі. Дуже страшно і неприємно таке чути. Неприємно – це м'яко сказано. Але я на такі коментарі не відповідала, не реагувала, у мене не той вік.
– Якщо у ваших краях "немає такої ненависті" до українців, чому алтайський єфрейтор Віктор Агєєв і такі, як він, зі зброєю в руках їдуть воювати в Україну?
– Це моя помилка, що я не знала, куди він їде! Він дорослий самостійний хлопець. Але я не могла уявити... У голові не вкладається, що таке могло статися. Знала би – ніколи б його не відпустила! Ніколи! Ні-ко-ли, розумієте?!
Що ще озвучити? Я б хотіла бачити сина живим і здоровим. Як мама я дуже жалкую, що так усе сталося. Якби я могла запобігти – запобігла б! Тілом своїм закрила б, але не пустила сина нікуди. Дурний, дурний! Є якась надія, як думаєте?
– Не знаю, але для мене важливо, що ви не побоялися розголосити історію свого сина.
